Джорджіна Говелл - Королева пустелі

з Британської імперії, що знаходився біля Тріумфальної арки; також цей готель слугував резиденцією та соціальним центром конференції. Показовий довоєнний готель Маджестік, улюблене місце багатих жінок з Південної Америки, які приїжджали скуповувати речі останнього слова моди, зазвичай славився відмінною їжею та сервісом, однак тепер все це витіснили погана кава та переварена їжа британських привокзальних готелів: увесь персонал готелю замінили британськими готельними працівниками міста Мідденд, мабуть, для того, щоб захистити делегатів від шпигунів. Що вже говорити про Ґертрудине непогамоване бажання поласувати смачною ніжкою ягняти. І не тільки їжа нагадувала делегатам про шкільні часи — під час поселення всі гості отримували книжечки з правилами внутрішнього розпорядку. Страви подавали у визначений час, за напої потрібно було платити окремо, у номерах не можна було готувати їжу, а з меблями слід було бути дуже обережними, щоб не пошкодити.

Одразу після приїзду Ґертруда, ясна річ, відчула себе у своїй стихії. Її план залишити Париж, щойно туди приїде А. Т., розвіявся, як дим. Запланований автомобільний тур з батьком теж довелося відкласти, і все ж Г’ю приїхав до Парижа, щоб побачитися з донькою. 7 березня Ґертруда написала:

«Я опинилася в настільки дивовижному світі, що ще досі не зробила нічого із запланованого, я лише дивлюся на все це з відкритим від подиву ротом і не можу жодного слова перенести на папір. Наші східні справи надзвичайно складні, і до мого приїзду тут не було нікого, хто б міг розповісти про месопотамську ситуацію з перших джерел. Тутешні вельможі дуже люб’язні... Вони всі переконували мене залишитися, і зараз мені здається, що це робота саме для мене.»

Ґертрудин товариш, кореспондент Чирол, теж був у Парижі й одразу ж її відшукав. Завзяті бесіди між ними не згасатимуть протягом декількох тижнів.

На Лоуренса з Фейсалом чекало куди гірше знайомство з конференцією. Коли вони прибули до Марселя, французьке керівництво повідомило Фейсалу, що він не має офіційного статусу на конференції і що даремно приїхав. Тільки після втручання британського уряду його ім’я внесли в список офіційних делегатів — однак лише як простого представника Хіджазу. У Парижі він орендував солідний маєток Людовика XVI — який А. Т. Вілсон назвав «вульгарним» — де кипів від гніву, коли французька розвідка доставляла його листи вже розкритими й затримувала відправлення його телеграм до Близького Сходу.

Лоуренса зустріли скептичними та зневажливими поглядами, адже він прибув до Марселя в арабському вбранні, і повідомили, що на конференції він матиме статус тільки британського офіцера. Францію Лоуренс залишив лютий, наче дідько: згодом ходили чутки, що він взяв Військовий Хрест, яким його нагородила Франція, і почепив на ошийник свого собаки. Коли Лоуренса побачили в Парижі перед початком конференції, він був одягнутий у куфію та військову форму. Замість того, щоб поселити його серед знайомих і друзів у готелі Маджестік, Лоуренсу виділили номер в менш знаменитому Континенталі.

Зважаючи на неминучу суперечність їхніх особистостей, можна було передбачити, наскільки роздратується А. Т., побачивши арабський головний убір Лоуренса й почувши його проарабські твердження: «Полковник Т. Е. Лоуренс... схоже, завдав безповоротної шкоди і, я думаю, що всі наші труднощі з французами в Сирії були здебільшого спричинені саме через його дії та поради». До Фейсала А. Т. ставився з неменшою зневагою, називаючи його «самозваним захисником Сирії».

Коли Хуссейн розпорядився, щоб син представляв його інтереси на конференції, Фейсал попросив батька показати документи, в яких прописувалися обіцянки британців. Хуссейн відмовив синові у цьому проханні. Угоду Сайкса-Піко Файсал отримав від Ллойда Джорджа, уперше розкривши для себе масштаби обіцянок, які Британія дала Франції. Пізніше Фейсал це прокоментував:

«Перший обман сплив, коли фельдмаршал лорд Алленбі заявив, що Сирія була поділена на три райони і що начебто ця угода мала суто тимчасовий і адміністративний характер. Другим ударом по арабському благополуччю стало підтвердження достеменності таємної угоди Сайкса-Піко, яка була спростована в 1917 році... Таким чином нам довелося подивитися в очі гіркій правді».

Якщо Фейсала зрадили всі, то найменша частка зради була від Британії. Секретні протоколи Верховного суду паризької конференції, які пізніше були опубліковані, вказували, що британці неодноразово докладали зусилля, щоб виконати дані арабам обіцянки, які суперечили принципам угоди Сайкса-Піко. Ллойд Джордж яро переконував усіх, що угода між Хуссейном та Британією має бути дотримана. Месьє Піко, представляючи інтереси Франції, заявив, що Францію не обходять попередні угоди британців з арабами, безсоромно додаючи, що якщо Франція буде уповноважена мандатом на Сирію, то на всі ці їхні домовленості взагалі ніхто не зважатиме. На цю образливу заяву Ллойд Джордж відповів, що якщо французькі війська окупують Дамаск, він розглядатиме це як порушення британської домовленості з Хуссейном. Французи вирішили, що зв’язок між британцями та Хуссейном — ніщо інше, як таємна змова, завдяки якій Британія мала намір зберегти свій монопольний вплив на Близький Схід. Упертість Франції й нечітка позиція Британії, яка не мала наміру залишити під собою Сирію, але давала суперечливі обіцянки як французам, так і арабам, нічого доброго не пророкували хашимітським інтересам.

Шостого лютого Фейсал мав змогу виступити перед Верховним судом. Він висловлювався загальними й туманними фразами арабською мовою, а Лоуренс стояв поряд і перекладав. Фейсал сказав, що арабський світ має бути незалежним. Він хотів, щоб усі арабськомовні регіони здобули свою особисту незалежність під керівництвом арабського сюзерена і всі вони були обложені одним єдиним мандатом, допоки не зможуть стати автономними. Арабська єдність, продовжував він, не зможе реалізуватися під запропонованими «сферами впливу».

Британії він нагадав про її поручительство арабської незалежності, яке було дане у переписці між Хуссейном та Макмагоном; Франції — про дух самовизначення, висунутий президентом Вілсоном і викладений у пункті свободи вибору, прописаного у франко-британській декларації. Після цього Фейсал попросив ставити йому запитання й вільно відповідав на них французькою мовою.

Стефан Пішон, міністр закордонних справ Франції, вирішив скомпрометувати Фейсала на некоректне висловлювання, запитавши, що зробила Франція, щоб допомогти йому. Фейсал уміло обійшов цю пастку, висловлюючи свою глибоку подяку французам за допомогу й водночас даючи усім присутнім зрозуміти, наскільки скромною вона була. Усі до єдиного його зрозуміли.

Ллойд Джордж ставив ретельно продумані запитання, щоб продемонструвати велетенський вклад, який зробили араби задля перемоги союзників; однак президент Вілсон запитав лише одне: чи араби хочуть перебувати під одним мандатом, чи під декількома. Фейсал проявив величезну стриманість і дипломатичність. Ще в Лондоні Ллойд Джордж йому сказав, що на конференції його запитають, під чиїм мандатом він би хотів опинитися, і порадив «підштовхнути свою колісницю до