Vladyslav Derda - Людина у човні, Vladyslav Derda

- Я не знаю!... - зітхнув хлопчина, похнюпши своє дитяче обличчя від розгубленості.

- Нічого Річарде продовжимо потім, сьогодні ти вже й так багато навчився! 

- Хочу гуляти! - промовив хлопчик.

- Авжеш, але спершу я тебе познайомлю з цим хорошим чоловіком!

Матіас все дивився і не міг зрозуміти, що відбувається.

- Хто це такий? Я його не знаю!

- Це Матіас, а це Річард! Представив їх одне одному Барнст.

- Привіт Матіас я Річард ти тут вперше так?

- Привіт Річарде, ні я вже раніше бував тут, ще до того як... - Матіас не знав, як правильно сказати, бо хто це дитя звідки воно тут взялося.

- До того, як ти тут живеш Річі! - допоміг Барнст.

Матіас поглянув на нього.

- Ти теж грав у шахмати? - продовжив запитувати Річард.

- Ні я не грав у шахмати, я більше любив спорт! - усміхнувся Матіас.

- Я теж люблю спорт, може пограємо у футбол чи бейсбол?

- Я б залюбки пограв з тобою Річарде, але...!

- Звісно пограє, а як же, але спочатку справи Річі, а потім забави такі правила! - втрутився Барнст.

- Такі правила! - повторив хлопчина зітхнувши.

- Феліксе пограйте в що небуть! 

- Принято бос, ходімо Річарде! 

- Ходімо! - хлопчик встав із за столу ще раз поглянувши на шахматну дошку, ступив кілька малих кроків дав свою маленьку руку громіздкому здорованю Феліксу, який обережно взяв її з таким трепетом, який проявляє батько до своїх дітей. Хлопчик повернувся до Матіаса: - Чекаю на тебе Матіас, пограмєо в що небуть!

- Гаразд! - відповів він усміхнувшись.

-Ходімо! - беземоційний Фелікс кивнув головою і вони пішли покинувши Барнста і Матіаса наодинці.

- Хто цей малюк? - запитав Матіас.

- Що? Зацікавлений?

- Тобі не хочеться відповідати?

- Присядь, бо в ногах правди немає! - запропонував Барнст.

- Правди немає там де є такі як ти! - додав Матіас.

- Не починай, присядь краще - прошу!

Матіас неохоче сів.

- Будеш чого небуть? 

- Смішний чи що? - обурився Матіас.

- А точно ти ж в нас спортивна людина, хочеш померти здоровим! - поглузував з нього Барнст наливши віскі лише для себе.

- Ти пожартував коли сказав, що пограємо чи ні? Може ти мене тут закопаєш, звідки я знаю чого ти мене сюди притяг? Зараз взагалі про смерть говориш!

- Це я так до слова про наше буття, не зважай!

- Буття? Я втратив друга, а інших двох було поранено, про таке ти буття хочеш поговорити?

- Знаю, співчуваю, але це не моя вина! - одразу ж відхрестився Барнст.

- Руки Бебіта я знаю, та хто тут головний? Скажи мені хто головний вбивця і злочинець у Мегавілі? - вимагав Матіас.

- Мабуть це я! - абсолютно спокійно відповів Барнст.

- І хто винуватий в цьому?

- Не я, конкретно в цій плачевній ситуації для тебе і твоїх друзів! - Барнст попри напруженість Матіаса зберігав спокій.

- Гаразд, тоді запитаю по іншому. Чи є на тобі відповілальність за це? 

- Безсумнівно! - знову він відповів з непорушним обличчям.

- Цього я і хотів почути від тебе! 

- Лише цього? Думаєш це покаяння? Поспішу тебе засмутити! - він присів навпроти і ковтнув віскі.

- Ти наче дуже розумний, а з іншого боку безумець!

- Таких компліментів мені ще не робили! 

- Та ну облиш, навіть коли зрадив мого батька? 

- Навіть тоді, та він мені вже мені взагалі нічого не скаже!

Матіас здригнувся в мякому кріслі, він вхопився своїми міцними руками за нього. Миттєва лють змусила його привстати з місця, бажання дотягнутися до кривдника його батька запалало всередині нього, а його очі сповнилися люттю. Та Матіас згадав слова Біллі, його настанову, наче інстинктом самозбереження промайнули в його гарячій голові слова пресвітера.  Він сів на своє місце не давши гніву повністю охопити кожну клітинку тіла і паралізувати здоровий глузд. На все свій час, будь спокійним говорила йому маленька неохоплена гнівом частинка душі, проганяючи гнів із глибин серця.

- Ну вбєш ти мене і що? У відповідь вб'ють тебе, невже ти хочеш такого подарунку для своєї сім'ї? Краще заспокойся!

- Я заспокоївся, і не через страх перед смертю, а через те, що я не подібний тобі, до того ж я хочу знати все до кінця! Наберись сміливості, розкажи мені правду, скажи її хоч раз в житті. Ну ж бо Маріус Маркграф! - проказав Матіас перемагаючи гнів всередині себе.

Барнст наче прозрів. Вперше за довгі роки життя його назвали справднім ім'ям, яке дали йому його батьки.