Єва Басіста - Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста

 Кидаю ручку на стіл, а руки сковую у замок зі словами:

- Зоє, я не стану виконувати твої "хотілки". А також тебе не має хвилювати моє особисте життя, а якщо воно тебе донині кунозить - мені щиро тебе шкода. Скільки часу пройшло, а досі самотня.

- Це не "хотілки", а помста, - шипить Зоя. - Чи ти хочеш, аби її батьки дізналися з ким спить їхня донька?

- Хочеш плітки розпускати? - примружую очі. - Розпускай на здоров’я - доказів у тебе жодних. Ніхто тобі не повірить.

- А звідки ти знаєш, що у мене нема доказів? - виймає телефон та щось там тицяє. - Ромчику, перевір свою пошту.

- І що ти мені туди відправила? - цокаю злісно язиком. - Мем із котиком?

- Подивися, - ховає телефон до сумочки. - А потім уже жартами кидайся.

Я виймаю свій смартфон. Уже маю на пошті від неї лист. Відкриваю його…

Полотнію. Перестаю дихати.

Звідки? Як? Що за хрінь! Коли вона зуміла це зробити?

- І це відео може облетіти всі усюди та навіть потрапити у глухі закутки, - говорить Зоя. - Уяви собі можливий скандал… Таке журналюги будуть довго розтирати зубками… Ой, як довго, бо смакота неймовірна…

- Ти тут також є, - шоковано вибовкую, блокуючи телефон. Не хочу бачите те…

- Ну я скажу, що ти мене змусив це терпіти… А там подам на тебе до суду за подібне. І точно виграю його. Почну плакати, що ти аб’юзер, садист та збоченець… Мені повірять, бо як не повірити слабкій дівчині. Усі стануть на мою сторону, а тебе з ганьбою відправлять до в'язниці.

Зоя…  Вона ще та курва… Зараз тільки таке слово знаходжу в голові, в якій усе гамузом.

- Хочеш сказати, що бажаєш це зробити через те, що я тебе кинув? - хмикаю. - Зоє, ти адекватність десь загубила?

- Це моя помста, а також мого хлопця…

- А до чого тут твій хлопець? - хмурюся.

-  А ти, до речі, його чудово знаєш - Дмитро. Він твій сусід, який живе під тобою, та дуже ображений, що ти у нього об'єкт симпатії собі забрав, а також у вас там конфлікт у клубі був.

- Він твій хлопець? - шокований від її слів.

- Так… Ти не уявляєш, як він був здивований, коли дізнався, що я твоя колишня дів.. саба… Але не про це. Ми обидвоє хочемо помсти. Кинь ту дівку та всім буде добре.

- Дивна помста.

- Не дивна… Бо як я зрозуміла, то вона не тільки саба. Якщо вірити інформації, яку я маю - ви часто на людях з'являєтеся разом, а ти зі сабами так не робиш. Зі мною у тебе всі зустрічі були таємними. Тому переконана, що  щось більше вас з'єднує, аніж сесії, - встає зі стільця та вирівнюється. - Тому, Ромчику, у тебе є тиждень.

- Скільки ти хочеш грошей? - запитую, відчуваючи, як сильно в грудях гепається серце. - Називай суму, яку хочеш мати. Для мене це не проблема.

- Не відкупишся! - сміється та повторює повільніше, смакуючи кожною літерою. - Не відкупишся…

- Зоє…

- І навіть не думай потай зустрічатися з нею, а для всіх смертних розійтися. Я бігом винюхаю це, бо дівчина я така… Якщо мені треба щось дізнатися, то морське дно власними руками обмацаю. А  також… Я змушу повірити ту дівку у те, що ніколи не було!

Насамкінець підморгує правим оком та валить із мого кабінету, залишаючи мене зі скривленим обличчям.

***
Але я не можу вийти та попросити її залишитися. Хочу, але не можу. На жаль…

Не бажаю, аби вона постраждала та не один рік відмивалася від того лайна, яке може влаштувати та божевільна Зоя.

Розвертаюся та йду прямо - на кухню. На столі лежить паперова серветка, якою Настя витирала помаду зі своїх вуст. Беру до рук та  сумно дивлюся на яскраві червоні сліди.

А розповісти правду…

Вона б не змирилася зі всім. Хай краще мене зненавидить та забуде.

Так буде краще.

Інколи обставини самі складаються таким чином, як найкраще, а тому хай все буде так.

Час лікує всі рани.