Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

— Покличу.

Дівчина на секунду опустила погляд, закушуючи губу, рука з кільцем стиснулася в кулак. Нігті з червоним манікюром ймовірніше за все боляче вп’ялися в шкіру.

— А може, хоча б наостанок, Глібе? — потім же Юля знову подивилася на нього, як здалося чоловікові, трохи відчайдушно. Її стало шкода. Бідна ж не кохає людину, з якою збирається пов’язати життя. Невідомо, чи кохала його, але тепер, усвідомлюючи, що втрачає безповоротно, явно переконує себе саме в цьому. — Один раз. Приїжджай до мене. Коли хочеш. Завтра… Або протягом тижня. Один раз, просто… щоби згадувати потім…

І плете вже зовсім нісенітницю. Мабуть, від відчаю. Саме тому, що гадки не має, що пропонує. А раз допускає для себе подібне — тим більше нещасна.

— Юлю, повертайся до нареченого. Не примушуй його нервувати. А ми поїхали, — Гліб дивився серйозно.

Їй, напевно, прикро, напевно, хочеться, щоби відповів не так, напевно, тільки зараз вона нарешті зрозуміла, наскільки все безповоротно змінилося.

Навіть даючи згоду на пропозицію руки й серця іншої людини, ще чомусь думала, що завжди зможе повернутися до Гліба, або скоріше заманити його до себе, хоча б просто для сексу, ніби заради здоров’я, а по-справжньому тому, що він їй потрібен. Він їй — так, навіть коли вона в статусі нареченої іншої людини, а вона йому… ні.

— Бувай, — і не чекаючи її відповіді, Імагін розвернувся, підійшов до дверей, відчинив їх, сів в машину, зачинив.

А потім ще близько хвилини дивився в дзеркало заднього виду, напружено чекаючи, коли Юля розвернеться, піде…

Відчував, що напружено дивиться не тільки він — Настя теж.

Спочатку просто дивиться на нього, а потім копирсається в сумочці, дістає серветки, одну простягає йому:

— Помаду витри…

Чекає, поки чоловік візьме, після чого відвертається до вікна, не дивлячись на нього більше жодного разу за поїздку.

***

Настя бачила, що до Гліба підійшов чоловік, і якийсь час вони розмовляли. Дякуючи небесам за те, що хоча б цю розмову свого хлопця вона може пропустити, Веселова, стогнучи, стягнула туфлі, тут же розминаючи втомлені пальці, розглядаючи червоний слід у місцях, де взуття особливо тиснуло.

Вона мріяла тільки про те, як Гліб повернеться, вони приїдуть додому, а там можна з чистою совістю пірнути у ванну, переживаючи події вечора заново, аналізуючи все те, що сталося.

І коли, потиснувши руку наостанок, чоловік, з яким Імагін мав бесіду, розвернувся, Настя зраділа тому, що її мрія стала трохи ближчою до реалізації.

Не очікувала в той момент вона, мабуть, тільки того, що на цьому Імагінові розмови в цей вечір не закінчені.

Як здалося Тусі, він занадто довго обходив машину, саме тому вона розвернулася на сидінні, дивлячись у заднє скло. Гліб дійсно загальмував там. Чому, зрозуміло стало майже одразу — до нього підійшла дівчина.

Поцілувала в щоку, а в Насті мимоволі засвербіли руки. Ні, їй, звичайно, взагалі не подобалося, що хлопця, якого вона кличе своїм, може ось так просто поцілувати стороння дівка, але проблема не стільки в цьому, скільки в тому, як вона заплющила очі, притискаючись губами до щоки, як ковзнула рукою по шиї, плечах, провела по рукаву костюма.

Одразу захотілося знову взутися, вийти, а потім пояснити, що до чужого подібним чином руки краще не простягати, а ще краще, щоби сам Гліб ухилився. Але він спокійно витерпів. Хоча, може, й не терпів зовсім?

Завмерши, Настя стежила за їхньою розмовою. Не чула, про що вони розмовляють, але їй далі не подобалося, як дівчина дивиться на Гліба, і те, що він дивиться у відповідь теж якось ніжно. Насті здавалося, що ніжно. А ще їй здавалося, що діалог триває вічно, і що йдучи до машини, Гліб виглядає засмученим, що потім, дивлячись у дзеркало заднього виду, робить це занадто уважно…

А на щоці залишився слід її губ.

— Помаду витри…

Розвернувшись до вікна, Настя всунула ноги назад у туфлі. Ті місця, які нили весь вечір, знову спалахнули болем — хоч якесь відвертання уваги, уже перемога.

***

Розмовляти з ним чомусь не хотілося. Не хотілося на шляху до дому, вже у квартирі теж. Веселова відчувала себе дивно.

Настя розуміла, що варто було б підійти до проблеми раціонально — спокійно поставити запитання й отримати на них відповіді, але душа вимагала виключно злитися, хмуритися, мовчати, замикатися у ванній, а потім стояти не менш як годину в душі, не реагувати на спроби Гліба нарешті розпочати розмову. Не про те, звичайно, що це за дівка була, а про щось неважливе. Про якісь плани на наступні вихідні, поїздки до його друга…

Які до біса поїздки, якщо у світі існують жінки, які ось так просто підходять до нього на стоянці, так дивляться, так доторкаються?

Ось так безглуздо злостячись, не розповівши водночас причину своєї злості її винуватцеві, Настя лягла ніби як спати, замотавшись в ковдру, як у кокон, заплющила очі, щоби знову і знову оживляти в пам’яті неприємну картину.

Не витримала вона тоді, коли Імагін, який не усвідомлював, який вулкан лежить поруч, спробував підібратися через шари оборонної ковдри. Настя вбрикнула, розвернулася, дивлячись на чоловіка відверто гнівно.