Василь Григорович Ян - Чінгісхан

name="n_137"> 137

У XIII столітті Чорне море називалося у мусульманських письменників морем Хазарським, а Крим — Хазарією. Пізніше Хазарським морем називалося Каспійське море.

(обратно) 138

На думку деяких учених, місто кипчаків Шарукань (тобто Шарук-ахана) було на місці теперішнього Харкова, який від нього і має свою назву.

(обратно) 139

Лукомор’я — узбережжя Азовського моря.

(обратно) 140

«Яса» або «Ясак» — збірник записаних постанов і висловлювань Чінгісхана, який довго був для монголів кодексом законів. Тепер «Ясу» зовсім забуто, і від неї збереглися тільки незначні уривки.

(обратно) 141

Угри — угорці.

(обратно) 142

Джебе висунувся з рядів простих нукерів. «Тому, що Джебе був хороброю людиною. Чінгісхан дав йому командування над десятком; тому що він добре служив, — зробив його сотенним беком; тому, що він виявив ретельність і запал, — став тисячником. Згодом Чінгісхан дав йому бекство тьми (тумена), і довгий час він служив у почті, ходив з військом і зробив добрі послуги» (Рашід ад-Дін).

(обратно) 143

«Залозний шлях» — дуже давній торговий шлях від Азовського моря до Дніпра. «Залозний» виникло від стародавньої вимови слова «залізо», тому що цим найкоротшим шляхом караванами привозили залізо, що було за старих часів цінним металом і доставлялося з Китаю та інших місць Азії (Забєлін, Брун). Це наймення — «Залозний» збереглось у зміненій назві станції «Лозова».

(обратно) 144

Чисельність руських і половецьких військ Плоскиня навмисно перебільшив, щоб налякати монголів. Насправді їх було значно менше. Літописи точного підрахунку не дають.

(обратно) 145

Дике поле — причорноморські степи.

(обратно) 146

Гогі та Магогі — міфічний народ диких велетнів, яких Александр Македонський нібито загнав за далекі північно-східні гори.

(обратно) 147

Мстислав Романович (1214–1223) — останній київський князь з роду Мономаховичів.

(обратно) 148

Найбільших розгромів Київ зазнав у 1162, 1169, 1202, 1204, 1207, 1210 рр. Особливо пам’ятний був розгром 1204 р., коли князь Рюрик Ростиславович у боротьбі за владу покликав собі на підмогу диких половців. Вони палили місто, вбивали мирних жителів, грабували майно й забрали з собою в полон багато киян з малими дітьми.

(обратно) 149

Сучасники називали князя галицького Мстислава Мстиславовича Удатним (Удачливим), пізніше літописці переробили це прізвисько на «Удалий».

(обратно) 150

Вборзе — спішно, щодуху.

(обратно) 151

Корзно — плащ.

(обратно) 152

Поруб — підвальне приміщення.

(обратно) 153

Обези — плем’я, що жило на Північному Кавказі.

(обратно) 154

Товарище — склад товарів.

(обратно) 155

Цзиньців — китайців.

(обратно) 156

Південноруські князі на нараді в Києві вирішили зустріти татар на чужій землі і в квітні виступили у похід. На Дніпрі з'єднались ополчення: київське, чернігівське, смоленське, курське, трубчівське, путивльське, а також волинці й галичани, які прибули на човнах.

(обратно) 157

Чубугань — моторний.

(обратно) 158

Монгольський звичай — побажання здоров’я і довголіття.

(обратно) 159

Атказ — по-кипчацьки «кінь-гусь».

(обратно) 160

У 1223 р., взимку, в Суздальській землі, у «славному Ростові, красному місті», відбувся з’їзд і нарада дружинників, які служили у різних князів. Всі говорили, що на Русі «великий нелад», що князі один з одним не живуть у злагоді, і, на радість половцям, ляхам та іншим іноземцям, князі у цих усобицях женуть дружинників і своїх мужиків бити один одного.

На цьому з’їзді дружинники «поклали ряд» (уклали угоду) — їхати їм всім до древньої матері руських міст Києва і там служити лише одному великому князю київському. Дружинники вирушили після з’їзду з Суздальської землі на південь до Києва.

Почувши уже в дорозі, що всі південні князі разом з князем київським пішли до Синього моря (Азовського) походом на «татар хана Чагоніза», увесь загін дружинників звернув з головного шляху до південних степів і малоїждженими дорогами попрямував на з’єднання