Віктор Суворов - Беру свої слова назад

А чи є свідки? Є й свідки. І дуже високого рангу: Маршал Радянського Союзу А.М. Василевський, головний маршал авіації А.Є. Голованов, генерал армії С.М. Штеменко.

Правда, свідки зовсім інше розповідають.

Ні одного зі свідків не можна викрити в злостивості. Василевський перебував із Жуковом у родинних стосунках, завжди добре відгукувався про Жукова. Але в даному випадку з версією Жукова не згоден.

Штеменко - найближчий соратник Жукова і один з найбільш довірених людей. Державний переворот восени 1957 року готував тріумвірат: міністр оборони Маршал Радянського Союзу Жуков, начальник ГРУ генерал армії Штеменко і перший заступник начальника ГРУ генерал-полковник Мамсуров при схвалльному нейтралітеті голови КДБ генерала армії Сєрова. Мамсуров зрадив Жукова, а Штеменко виявився вірним до кінця. Він завжди писав про Жукова тільки добре. Але і він в даному випадку з версією стратега не згоден.

Головний маршал авіації Голованов у клані Жукова не перебував. Їхні стосунки завжди були холодними з памороззю, бо на війні Голованов підпорядковувався тільки Верховному Головнокомандувачу, а заступнику Верховного не підкорявся. Демонстративно. За це Жуков особисто викреслив Голованова зі списку кандидатів у Герої Радянського Союзу за Берлінську операцію. Однак Голованов не був ні дріб'язковим, ні мстивим. У 1957 році Жукова рішуче скинули з усіх постів. Вся зграя підлабузників і лизоблюдів сипнула від скинутого з висот стратега. А Голованов приїхав до Жукова слово добре сказати, поговорити «за жисть», чим немало здивував Георгія Костянтиновича.

Так от: благородний Голованов у даному випадку теж із версією Жукова категорично не згоден.

Жуков мав намір розділити штаб Західного фронту на два ешелони. Невелику частину, віддавши Москву Гітлеру, розмістити на східній околиці столиці, а основну частину штабу Західного фронту винести в район Арзамаса, тобто на 400 кілометрів на схід від Москви. Сам Жуков поки до Сталіна з цим питанням не звертався. Але зверталися його підлеглі. 7 жовтня 1941 року в розпорядження командувача Західного фронту поступив член Військової ради ВПС РСЧА корпусний комісар П.С. Степанов для координації дій авіації в інтересах Західного фронту (М.Н. Кожевніков. Командування і штаб ВПС Радянської Армії у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.. М., 1977. С. 61). Негайно Сталін надав Степанову звання армійського комісара 2 рангу, для того щоб підняти його авторитет і вплив. Незабаром командувачем Західного фронту став Жуков, а Степанов залишався при ньому. Ось він же і звернувся до Сталіна.

Свідків звернення Степанова до Сталіна кілька - від головного маршала авіації А.Є. Голованова до сталінського охоронця майора А.Т. Рибіна.

Ось розповідь Голованова. Він знаходився в кабінеті Сталіна, коли подзвонив Степанов.

«- Як там у вас справи? - запитав Сталін.

– Командування стурбоване тим, що штаб фронту знаходиться дуже близько від переднього краю оборони. Потрібно його вивести на схід, за Москву, приблизно в район Арзамаса. А командний пункт організувати на східній околиці Москви.

Запанувало довге мовчання.

– Товаришу Степанов, запитайте в штабі, чи лопати в них є? - не підвищуючи голосу, сказав Сталін.

– Зараз. - І знову мовчання.

– А які лопати, товариш Сталін?

– Все одно які.

– Зараз... Лопати є, товариш Сталін.

– Передайте товаришам, хай беруть лопати і копають собі могили. Штаб фронту залишиться в Перхушкові, а я залишуся в Москві. До побачення.

Він виголосив все це спокійно і не поспішаючи поклав трубку. Не запитав навіть, хто саме ставить такі питання, хоча було ясно, що без відома командувача фронту Жукова Степанов телефонувати Сталіну не став би»

Після цього питання про переміщення командного пункту Західного фронту на схід піднімали член Військової ради Західного фронту Н.А. Булганін і начальник штабу Західного фронту генерал-лейтенант В.Д. Соколовський. Але й вони отримали «сталінський відлуп».

Становище погіршувалось, і Жукову не залишалося нічого іншого, як особисто звернутися до Сталіна. Про Арзамас він уже не згадував. Його вимога скромніша: відтягнути командний пункт Західного фронту нехай не на східну околицю Москви, а хоча б на західну.

Свідоцтво генерала армії С.М. Штеменка: «Жуков звернувся до Сталіна з проханням про дозвіл на переведення свого командного пункту подалі від лінії оборони, до Білоруського вокзалу. Сталін відповів, що якщо Жуков перейде до Білоруського вокзалу, то він займе його місце».

Щоб розвіяти сумніви в достовірності сказаного, звернемося до центральних газет Радянського Союзу за 3 і 4 січня 1942 року. У ці дні публікувались укази про нагородження великої групи командирів Західного фронту, які відзначились у боях за Москву. Командувач 20-ї армії генерал-лейтенант Власов отримав вищу державну нагороду - орден Леніна. Командувач 16-ї армії генерал-лейтенант Рокосовський - орден Леніна. Командувач 10-ї армії генерал-лейтенант Голіков - орден Червоного Прапора. Командувач 5-ї армії генерал-лейтенант артилерії Говоров - орден Леніна. Поряд з указами - портрети командувачів армій Західного фронту. Тільки немає портрету командувача Західного фронту генерала армії Жукова. І нічим його Сталін за битви під Москвою не нагородив.

Сталін не шкодував нагород для Жукова. Він його обсипав орденами від шиї до пупа і нижче. Але вимогу здати Москву Сталін Жукову не пробачив.

Жуков смачно і в деталях розповідав про свою участь у Сталінградській битві і битві на Курській дузі. Ніхто, крім нього, цієї участі не