Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Щойно образ Чемпіона Хавкіна покинув тінь, що відкидала будівля, він у своїй синій робі застиг у висоті посеред місячного світла. Сам простір просто на льоту вичавлював його як мокру ганчірку. Нутрощі Чемпіона Хавкіна помиями полилися на вулицю, і його волога чернеча роба впала слідом за ними.

З живих Чемпіонів залишилася одна лише Лула, і відчай додав стуку серцям ченців.

Настоятель Риба закашляв, і Дінг-Тхонг вилетів у нього з рота, щоб зникнути вночі в пилу. Старий тут же подужав глибокий вдих, і кров повернулася в його вени. Зіниці настоятеля без храму розширилися, і він знову міг ясно бачити.

Олег трохи почекав, і старий у червоній робі впізнав його обличчя.

- Вибач, що розбудив, це ненадовго, - привітав Рибу Олег і пальцем ткнув у бік Мари. - Поки ти спав, ми пригледіли за твоїм Ключем, - продовжував Олег і притягнув до Риби його золоту зброю. - Давай. У цьому світі всі служать, і твоя служба ще не закінчена.

Мара все ближче й ближче зближувалася. Вона вже пролітала над розпоротою Двохвосткою, що не так давно покинула її утробу.

Монахи-воїни відступали в міру того, як Мара просувалася глибше в місто. Малі породження Мари були під силу чорним інокам Явора, коли сам Демон, у кращому разі, вселяв у них шанобливий страх.

- Поглянь на це. Як і раніше, має кращий вигляд, ніж наше з тобою рідне місто, - вказуючи на повсюдні руїни, говорив старому Олег. - Тому давай, віддавай усе, що в тебе є.

Старий у червоній робі заплющив повіки і почав бубоніти.

- Я не вигребу тут довше, - Риба скоріше тихо думав уголос, ніж відповідав Олегу. - Ні, ні, ні, ні, я не хочу жити, ні, я не можу більше. Ні, ні, ні, ні, не вмію жити.

- Не винесеш тут довше? - перепитав Олег.

Олег стримував себе. Картина того, як старість переплелася із соліпсизмом, неймовірно дратувала його, але він як міг себе стримував.

- Усі ми учні сум'яття і болю. Одна з таких зяючих ран століття виховувала і тебе, старий Риба, - говорив йому Олег.

Звуки хаосу і битв нікуди не пішли, але Риба чітко чув діалект, на який перейшов Олег.

- Давай ми пропустимо ту частину, де дії іншого Демона занапастили твого друга і згодом довели до божевілля єдине кохання в твоєму житті, - продовжував говорити Олег. - Ми пропустимо і те, як ти мимоволі став монахом Сходу і в підсумку опинився тут, на Півночі. Слідом за цим нехай ідуть і питання твоєї віри з рішучістю на самопожертву. Не хочу копатися в засіках твоєї душі й апелювати до твоїх почуттів. Давай ми відкинемо все це?   

Недалеко сіра Лула думала про щось своє, і сльозинка, що впала з її сліпого ока, загубилася всередині глибокого опіку на щоці.

- І що в тебе залишилося? - запитав Рибу Олег і відразу ж за нього й відповів. - А це й не важливо. Візьми Ключ і вбий Демона Мару, - простодушно пропонував Олег. - Хто знає, може, ти після цього станеш героєм притчі, а може, й прославишся новітнім Святим. Подумай, скількох людей ти надихнеш.   

- Ага, - на видиху відповів Риба, але потім усе ж знайшов у собі сили, щоб чемно посміхнутися.

- Ось бачиш, ти не можеш програти.

Олег знав, що його слова спрацюють, адже годі й шукати людей більш марнославних, ніж монахи.

За час їхнього діалогу Демон Мара розродилася повторно. Свіжі хвилі її породжень, не обтрушуючись, поповзли прямо на мечі чорних монахів храму Священномученика Явора.

Олег підтягнув прямо до тулуба настоятеля його золотий Ключ, і старий у червоній робі одразу зміцнів, щоб обхопити зброю Короля всіма пальцями, крім великого.

- Не дотягнуся, - тихо говорив Риба. - Неси мене до Неї.

Так, це правда, що жоден із чорних іноків не йшов із життя, водночас не забравши із собою бодай із півдесятка осколків Мари. Однак, навіть за таких розкладів, арифметика бою не залишала можливості монахам вийти переможцями в цьому місті. Резервів більше не залишилося, і земля була всипана зламаними мечами й тілами відважних підлітків у чорних рясах.

Олег залишив шипасту булаву на землі і взяв до себе на руки Рибу з його золотим Ключем. Лула ж дістала з сірого мішка святиню храму Святого Ігуана і пішла поруч.

Навіть разом із Ключем нести монаха в червоній робі було нескладно. Олегу треба було лише дивитися собі під ноги, а Чемпіон Святого Ігуана гасила молотом породження Мари, що пробилися до них.

З протилежного кінця міста, точніше до його умовних меж, зайшла комета з коротким хвостом. Коли комета безпосередньо впровадилася в простір міста мільйонника, вона плавно спустилася до нижнього рівня хмар, де і змогла загубитися від усіх очей.

Світіння від комети було слабким, і тільки свист із невеликим запізненням її і видавав.

- Звідси, - сказав настоятель Риба, і Олег як за командою зупинився. Стоячи на одному місці, в Олега почали трястися коліна. Велика нага жінка була до них дуже близько.

- Як ще я можу допомогти? - не відриваючи погляд від Мари, запитував Рибу Олег.

- Допоможи мені із замахом, - сухий старий скоріше наказав Олегові, ніж його попросив.

Олег поставив Рибу на ноги, і, стоячи за його спиною, він лівою рукою утримував старого за тулуб. М'язами на правій руці Олег допомагав ослабленому настоятелю Рибі утримувати важкий Ключ.