Міхал Шьмеляк - Вники, Міхал Шьмеляк

А зараз серйозно, то ввечері, напевно, тебе допитає

прокурор, тому що спочатку вони хочуть, щоб ти поговорив з психологом. Якщо той дасть зелене світло, тебе

чекають цілі екскурсії людей, які жадають історій.

– Розумію. – Косма хотів кивнути головою, але відчув, ніби всередині у нього впала полиця, повна

думок, краще було не рухатися. – Наскільки це буде медійним?

– Нічого. Було прийнято рішення це питання придушити на місцях. Навіть згадки в газеті не буде.

– Це неможливо.

– Чому ж, можливо. Ну, мій любий, віроломно потурбований друже, ніхто нічого не говорить, як я

тобі щойно сказав. Ти отримав удар по голові, твоя короткочасна пам'ять явно постраждала. В результаті

ніхто не пише ні в інтернетах, ні в фейсбуках. Напевно, рано чи пізно це вийде на світ божий, але вбито двох

священиків і костельний, діти не постраждали, можливо, це трохи і медійно, але не обурливо.

– Це не спрацює.

– Чому? – здивувався Синиця.

– Ти забув про одного журналіста, який нещодавно тут винюхував.

– Казімєж Барщик.

– Вірно, — сказав Косма. – Він не здасться, я це знаю.

– Холера. Треба буде щось придумати. Може піти на якусь домовленість?

– Ви когось затримали? – запитав Косма.

– На місці злочину була лише донька загиблого.

– Сільвія.

– Так, Сільвія Маєвська.

– Решта людей, яких я згадав?

– Зі згаданих людей ми знайшли тільки того зі шрамом, тип характерний, а решту ти не дуже точно

вказав.

– Майя Пардо?

– Зникла. Її немає і за адресою в Єлєній Гурі.

Косма назвав усіх, хто брав участь у кривавій сцені біля Диявольського Дубу. Якби він пропустив

Майю, а Сільвія вказала на неї, його свідчення можна було б поставити під сумнів. Він не міг собі цього

дозволити. На жаль. Не згадував лише про Валясякову.

– Є одна жінка, яка може піти на співпрацю.

– Ти не згадував жодної іншої жінки, крім цих двох дівчат, – здивувався Каміль.

– Я не був певен, чи вона там була. Вирувала гроза, йшов дощ, було темно, а до того ж кров

заливала мені очі. Нічого з цього ніяк не допомагало.

Тут він підняв загіпсовану ліву руку і показав на себе.

– Розумію. Хто це був?

– Ядвіга Валясяк. Вона живе під номером шість. Думаю, що вона була там. Якщо це правда, вона

повинна тобі все розповісти. Просто зроби їй якійсь папір, що вона буде свідком-інкогніто і що їй не

загрожує кримінальна відповідальність. Зрештою, єдине, у чому її можуть звинуватити — це в

неповідомленні про злочин.

– Я поговорю з Вацеком.

– Ой, значить, ти з тим поганим паном прокурором так близько?

– Адже я входжу в його сім’ю, а він іде на пенсію, щоб ти знав. А взагалі я приємна людина, доброзичлива, можу подобатися.

– А два дні тому...

– Освідчився їй у тій Празі.

– Мої вітання.

139

– Дякую. Тож можна з упевненістю сказати, що до весілля заживе, чи не так?

  

Коли Каміль Сікорський пішов, Косма набрав номер Казімєжа Барщика. Той відповів майже відразу.

– Ну, домовлятися про зустріч і не з’являтися, – почув Косма з телефону.

– Але ж, ми домовилися про зустріч лише на сьогоднішній вечір.

– Отже, ти прийдеш?

– Скоріше за все - ні.

– Ну, власне. Бачиш, наскільки я добре поінформований?

– Охрініти.

– Мені все відомо з, як то кажуть, близьких до офіційних джерел. – засміявся Барщик.

– Все? Сумніваюся.

– І в нас теж "сумніви" є, ране, – відповів журналіст голосом, стилізованим під єврейський.

– Що?

– Ерудиції вам бракує, пане Косма. Але не дивно, все ж таки поліцейський. Одного разу Войчех

Коссак58 зайшов до магазину у Варшаві, і власник запевнив його, що в них є все. Він відповів: сумнівно. На

що власник сказав, що "сумнівно", в них теж є, і покликав сина, щоб той показав, де вони лежать. Син

відповів: "сумнівно", на жаль, закінчилися, але, запевняю пана, що завтра точно будуть.

– Чудовий анекдот. Але, вибачте, я не варшавянин ні за походженням, ні навіть за пристрастю.

– Питання часу. У всякому разі, ти не повинен мені нічого розповідати, хоча, може, я не стану

вимагати виконання застарілих послуг від моїх друзів-поліцейських і почую все від тебе?

– Наскільки дозволить здоров’я, – відповів Косма.

– Але я відчуваю, що ти не хочеш розповідати мені все. Це помилка. Це дуже погано.

– Чому?

– Тому що я можу не все розповісти, наприклад про єпископа Мар’яна Кавенського, а знаю багато.

– Так? – зацікавився Косма.

– О так, — запевнив його журналіст. – Більше того, я буду знати набагато, набагато більше. З твоєю

допомогою.

– Чи можеш зрадити мені цей таємний план, який, як я бачу, сильно залучає і мою особу?

– Ну, не по телефону. У служб є вуха.

– Заспокойся, я впевнений, що твоє обладнання настільки захищене, що навіть Джеймс Бонд не

підслухає цю розмову.

– Ти маєш рацію. Дякую