Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Епілог

- Дядьку! Дядьку! Дядьку Трояне!

Коридорами палацу бігла маленька дівчинка. Вона була вкрай наляканою та стривоженою.

- Дядьку!

- Що трапилося, моя маленька?

Почувши крики, Троян вийшов з кабінету якраз в ту мить, коли схвильоване дівча врізалася в нього.

- Там тато… - З очей дитини текли сльози і вона дуже міцно обійняла чоловіка. – Там тато… Він дуже розлючений… Кричить і все ламає.

- Тато? – Троян, опустившись на коліна перед дівчинкою, ніжно гладив її по волоссю, намагаючись заспокоїти.

- Угу. – Дівчинка ледь повільно хитнула головою.

- І де твій тато?

- Він там. – Дівчинка вказала пальцем собі за спину.

- А якщо трішки точніше?

- В намальовані кімнаті.

На мить чоловік застиг. «Цього не може бути» - Промайнула в його голові думка. Та її довелося відкинути.

- Знаєш що, принцесо. Йди і знайди тітку Марго. Нехай вона приготує тобі свого доброго чаю. А я тим часом подивлюся, що там з твоїм татом. – Троян подивився у вічі стурбованій дівчинці.

- Але я боюся… За нього.

Дитина ще вагалася.

- Не хвилюйся. Я про все подбаю.

Троян піднявся на ноги.

- Ну ж бо. Йди.

Дівчинка ще трохи постояла, а потім швидко побігла до сходів, голосно викрикуючи по дорозі «Тітко Марго. Тітко Марго».

В коридорі на другому поверсі лунали гучні звуки. Було чутно, як в одній із кімнат хтось із шаленим запалом трощить меблі. «Не дивно, що дитина була такою наляканою» - Троян зупинився біля зачинених дверей. Чомусь ніяк не наважувався увійти в середину. Та поки чоловік боровся із власними сумнівами, по той бік раптом все стихло. Більше зволікати не було сенсу. Набравши повні легені повітря та глибоко видихнувши, Троян зайшов до кімнати.

Скрізь панував безлад і розгром. Зламані меблі хаотично валялися навкруги. В цьому погромі, Трояну не відразу вдалося помітити свого друга. Драган сидів біля зламаного ліжка, обпершись до нього спиною. З його очей беззвучно текли сльози.

- Драгане, друже. – Троян намагався говорити спокійно, обережно ступаючи через уламки розбитого інтер’єру. 

- Вона знала. – Голос імператора зривався і був хриплим. Він дивився вперед, ні разу не кліпнувши.

- Ти про що? – Троян сів біля друга. Лише зараз він помітив, як той міцно стискає в руках аркуші паперу.

- Вона знала все від самого початку. – Драган, тремтячою рукою передав листи товаришу.

Трояну вистачило декілька секунд, щоб зрозуміти про що говорить чоловік, адже одним із аркушів, які чоловік тримав у руках був малюнок, що колись його намалювала Мира.

- Не може бути.

Картина, виконана олівцем, яскраво та дуже точно передавали всі деталі. Мертві тіла людей заповнювали собою задню частину малюнку, виставляючи на перед лише двох головних героїв – Морока, що розправив свої могутні крила та Драгана, який нерухомо лежав на землі. А над тілом імператора ледь помітно здіймався силует дракона. Розглядаючи все це, Троян не відразу збагнув, що люди на задньому плані йому були добре знайомі. Марго, Авіан і навіть своє обличчя він зміг розгледіти в одному із воїнів.

Наступний аркуш виявися листом. Посланням, що Мира залишила для Драга.

                                                                                              «Драгане, коханий мій!

Якщо ти читаєш цього листа, то мене вже давно немає в живих. А це означає, що нам все таки вдалося перемогти Морока. І якщо тобі зараз важко, облиш свій сум. Хоча би заради нашої донечки, продовжуй жити далі. Адже ти їй потрібен, як колись був потрібен мені.

Гадаю, я все ж маю пояснити, чому наважилася на цей відчайдушний крок. Принаймні, ти маєш повне право знати, що мною керувало.

Все почалося багато місяців тому, коли ти вирушив у похід. Через декілька днів після твого від’їзду мені наснився дуже страшний сон. Демон прийшов на наші землі. Він знищував все на своєму шляху. І ті, кого я любила були мертвими. У моєму сні ти помирав останнім. Демон витяг з тебе своє Серце, а потім покінчив із тобою.

Прокинувшись від кошмару, я, як завжди сіла малювати своє ведіння. Так, на ранок у мене було готове зображення тих подій. Та дещо на моєму малюнку відрізнялося від того, що я бачила у вісні. Це був Дракон, який гордо височів над твоїм тілом. Той самий дракон, що й красувався тепер на моєму шлюбному браслеті. Тоді я не розуміла, що це може значити, так само, як і не знала ким був той демон. Та знала, що повинна дізнатися якомога більше про все це.

В пошуках потрібної інформації, я натрапила на дуже старий фоліант, який залишив своїм нащадкам мій дідусь - вождь Опівнічних племен Нгаруї – Дарій. Саме з його розповіді я дізналася про страшні події, що відбувалися на Острові П’яти Королівств, в тому числі і про звичайного землероба Янреса, який через нелегку долю перетворився на Морока.