Джаред Мейсон Даймонд - Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

підсумку до вибірки увійшли дві європейські країни, дві азійські, по одній із Південної та Північної Америки та Австралія. П'ять із семи країн є заможними. Усі сім на сьогодні є демократичними країнами, хоча дві з них були диктатурами впродовж розглянутого мною історичного періоду. Всі, окрім Індонезії, мають довгу історію незалежності або автономії (Фінляндія) та сильних інституцій. Лише одна з них нещодавно скинула колоніальні пута і здобула незалежність. До книги не увійшли жодна африканська країна, жодна диктаторська і жодна злиденна країна. Усім шістьом країнам, колишні кризи яких я досліджував, вдалося більш-менш успішно їх подолати. Жодна з них не є прикладом однозначної неспроможності відреагувати на кризу шляхом відповідних вибіркових змін. Тому видається проблематичним спрогнозувати на майбутнє ті висновки, які можна буде зробити на підставі ширшої вибірки країн.

По-друге, найважливішою методологічною проблемою майбутнього буде розширення наративного, вербального та якісного аналізу, здійсненого в цій книзі, до більш строгого кількісного аналізу. Як я вже говорив у вступній частині книги, новітня тенденція деяких соціальних наук, особливо в економіці та економічній історії, полягає в тому, щоб замінити наративний метод, базований на окремих практичних прикладах, методами, які поєднують кількісні дані, графіки, масштабні вибірки, значущі статистичні тести, природні експерименти та операціоналізовані кількісні параметри. Під операціоналізованими кількісними параметрами я маю на увазі перетворення вербальної концепції на величину, яку можна виміряти низкою операцій із припущеними корелятами або вираженнями цієї концепції.

Прикладами такого підходу є дві праці Джонса та Олькена, про які йшлося вище. Автори замінили одиночні дослідження результатів діяльності чи бездіяльності певного конкретного лідера одночасним аналізом відповідно 57 та 298 лідерів. Вони скористалися природними експериментами для порівняння результатів, пов'язаних із присутністю чи відсутністю конкретного лідера, досліджуючи країни до і після того, як той чи інший лідер помер природною смертю, а також ті випадки, коли замах на вбивство вдався або не вдався. І насамкінець: ці автори в операційний спосіб сформулювали змінні параметри здогадного результату за допомогою або вимірюваних числових показників (наприклад, темпів економічного зростання), або чітко визначеної шкали (наприклад, шкали державних інституцій — від мінімуму обмежень для автократичного лідера і до максимальних обмежень для лідера демократичного).

Для того щоб застосувати цей метод до мого дослідження національних криз, нам будуть потрібні операційні кількісні параметри результатів і постульованих мною чинників, включно з «визнанням наявності кризи», «взяттям на себе відповідальності», «національною ідентичністю», «свободою від обмежень», «терплячістю під час подолання наслідків фіаско», «гнучкістю», «чесною самооцінкою», «змінами або браком змін», а також «успіхом чи провалом під час подолання загальнонаціональної кризи». До можливих початкових точок розробки таких операційних параметрів належить інформація з баз даних суспільних наук, таких як World Values Survey під керівництвом Рональда Інґлегарта, Economic Values Survey, European Social SurveyEconomic and Social Survey of Asia and Pacific, а також із книг Герта Хофстеде, Майкла Мінкова та інших авторів. Я спробував було використати ці джерела інформації для деяких із параметрів моїх змінних, але потім неохоче визнав, що це буде доцільним у разі виконання проекту, ширшого за рамки наративного методу дослідження, який я використав у цій книзі й на який у мене пішло шість років — і це при тому, що я не розробляв операційних кількісних параметрів. Такі кількісні методи потрібно буде розробляти не лише для загальнонаціональних криз, які є основною темою цієї книги, а й для криз особистісних, про які йдеться в розділі 1. Хоча психологи вже операціоналізували й випробували кілька змінних, постульованих у тому розділі як такі, що впливають на результат особистісної кризи, в плані особистісних криз ще треба зробити дуже багато. Тому ті самі обмеження наративного характеру, які стосуються моїх досліджень загальнонаціональних криз і більшості досліджень ролі лідерів в історії, діятимуть також і в більшості досліджень особистісних криз.

-

Чого може навчити нас історія? Це доволі широке запитання, в якому криється конкретне підзапитання: чого ми можемо навчитися з того, як сім країн реагували на кризи, описані в цій книзі? Нігілістична відповідь звучить так: нічому! Хід історії, як стверджують багато істориків, надто складний і є результатом надто великої кількості неконтрольованих перемінних параметрів і непередбачуваних змін, щоб ми мали змогу чомусь навчитися з минулого. Хто зміг би вірно передбачити в червні 1944 року мапу повоєнної Західної Європи? Вона могла би бути зовсім інакшою, якби потенційному вбивці Клаусу фон Штауфенбергу 20 липня 1944 року вдалося підсунути портфель із годинниковою бомбою на 20 дюймів ближче до Гітлера, якби в результаті того замаху Гітлер загинув, а не відбувся пораненням саме тоді, коли радянські війська ще перебували за межами Німеччини, і якби він не вчинив самогубство 30 квітня 1945 року, коли радянські війська вже взяли штурмом Берлін, завоювавши всю Східну Європу та Східну Німеччину.

Так, значною мірою хід історії є дійсно непередбачуваним. Проте два типи уроків з нього все ж таки винести можна. Але спершу, як загальне тло, пропоную поговорити про відповідні уроки, які можна отримати в результаті дослідження окремих індивідів, бо знову ж таки існують паралелі між історіями країн та життям окремих людей.

Чому нас можуть (якщо взагалі можуть) навчити життєві історії та біографії окремих людей? Хіба ж люди, подібно до країн, не є настільки складними, настільки відмінними між собою і настільки вразливими до непередбачуваних подій, що важко буває спрогнозувати поведінку якоїсь однієї людини, не кажучи вже про те, щоб екстраполювати поведінку однієї особи на поведінку іншої? Звісно, ні! Більшість із нас, незважаючи на труднощі, все одно вважає корисним значну частину свого життя намагатися передбачити потенційну майбутню поведінку наших ближніх, виходячи з розуміння їхніх особистих життєвих історій. Окрім того, фахові знання дають змогу психологам (а пересічним людям стає в нагоді їхній життєвий досвід) робити узагальнення щодо осіб, яких ми добре знаємо, і таким чином передбачати поведінку тих, з ким познайомились або про кого дізналися недавно. Тому корисно читати біографії навіть тих людей, з якими ніколи не були знайомі, щоб таким чином розширити свою «базу даних» з метою кращого розуміння людської поведінки.

Ці рядки я пишу, провівши вечір із двома знайомими жінками, одна з яких у свої двадцять з лишком років є наївною оптимісткою, а друга — вдумливою особою сімдесяти років. Молодша жінка була вкрай засмучена нещодавнім розривом стосунків зі своїм другом, якого обожнювала і який видавався їй таким добрим, таким турботливим, але через кілька років знайомства він раптом покинув її без жодних пояснень. Коли молодша жінка розповідала про своє горе, ще навіть не