Наталія Ярославівна Матолінець - Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець

що чаротворець був звичний до пишних зал. Але тут, у серці Івеліна, все так напоказ видавалося багатим і дорогим, що часом хотілося примружити очі, аби не бачити блиску, який з однаковим успіхом вражав суланнських купців, жуанських можновладців і гостроязиких скандіяцьких вояків.

Сонцесяйний сам викликав його, нагально. Жаррак сподівався, що правителева поспішність має під собою бажання якомога швидше прийняти рішення щодо синьки. А Ельбрах зіграє в цьому визначену йому роль.

Чаротворцеві хотілося б мати на день-два більше часу, аби викрити, де ж герцог Лорингії сховав інформацію про походження Канре. Можна було тим чи іншим шляхом видобути це знання і в самого Ельбраха, та Жаррак розумів: щойно віннець втратить свій козир проти них із Канре, він перестане грати за правилами і кине все задля власного порятунку.

До всього, коли король кликав до себе, то не визнавав затримок. Чаротворець завчив це з дитинства, слідкуючи за тим, як батько раніше зривався в будь-яку пору дня й ночі, щойно отримував листи з палацу.

Подейкували, на зорі свого правління молодий і амбітний без міри монарх волів, щоб глави великих домів, як і члени Ради, постійно жили при дворі. Та вони жорстко відмовили в цьому, й Сонцесяйному довелося погодитися, бо могуть чаротворців важила для підтримки корони над усе.

«Запам’ятай, Жарраку Етелю, — говорив тоді Людовік Прест. — Твій дім — твоя твердиня. Остерігайся нарочитого блиску і приваб двору: щойно торкнешся їх, за твоїми плечима захряснуться двері й ти опинишся в пастці. Король диктуватиме кожен крок і слідкуватиме за кожним кроком. Твій дім — маєток Престів або поле бою. На чужій території ніколи не переможеш».

Нині Жаррак згадував ці слова особливо чітко, бо ж він таки збирався перемогти.

Ельбрах дорогою до палацу відмовчувався, незвично тихий і неговіркий. Здавалося, герцог Лорингії прийняв свою роль у цій грі. Чаротворець знав, що має перевагу: його слово тут вагоміше, ніж прибульцеве. У його руках — список учасників змови. Та в руках Ельбраха — найважливіше знання про Канре.

Збиралося на грозу, і тиск — зримий чи надуманий — уже здавлював скроні. Поки вони проходили крізь десятки дверей дорогою до кабінету, де король приймав відвідувачів, чаротворець шепнув кілька слів, і чар, який мав позбавити головного болю, шурхнув угору та розсипався голками довкола чола.

Останні двері відчинилися.

— Ми вже вислухали позицію Ради і тепер хочемо знати вашу думку як особи, неочікувано найкраще обізнаної з цією справою. — Король метнув листа на стіл так різко, що Жаррак не засумнівався щодо неприємного змісту.

Він пробіг послання поглядом: як матір і попереджала, імперія Ермани у звично гострій манері висловила стурбованість чутками про загрозу міттги для високорідних. А тому не мала «певності в змозі облаштувати шлюб Її Високості принцеси Марії Амалії». Доки не отримає гарантій, що хвороба не оживе в кордонах Франу. Чи поки Івелін офіційний не надасть вагомого спростування цих чуток.

— Як бачите, маестре Престе, вони вирішили, що можуть диктувати нам умови через свою спадкоємицю, — додав Сонцесяйний. — Та ніхто не диктує умов нам.

— Що про все це думає Рада? — спитав Жаррак, щоб через незнання не протиставити себе всьому вищому правлінню.

Король осміхнувся:

— Вважає підозри щодо міттги нісенітницею. Очікувана відповідь, так? Наші радники твердять, що коли імператор хоче відмовитися від вигідного шлюбу через казки, то ще невідомо, хто втратить на цьому більше. От тільки Рада не знає, що ці казки віднедавна ожили…

Дорогою Жаррак ретельно зважив усе, що хотів сказати. Тому зараз нагадав, що з цим шлюбом північна імперія надасть також війська для повернення півдня і кошти на відновлення після лірських погромів, які виснажили Фран.

— А понад те, якщо союз пов’яже нас, то Вінн, затиснутий з обох боків, не зможе вдарити цим химерним зіллям, — додав він наостанок. — Не ризикне набути собі ворогів зусібіч.

Проте це ще дужче подратувало правителя. Він звернув до Жаррака примружені очі й відповів, ковзаючи по грані між своїм робленим спокоєм і відвертістю:

— Зілля мало залишатися в таємниці. Про нього відомо вам, нам і мертвим. Чому ж тоді Ермана зненацька висловлює побоювання? Ми не хочемо раптово дізнатися, що в цьому є ваша рука, Престе.

Жаррак ледь стримався, аби не завести голову назад і не розреготатися. То он як високо ставить його вплив Сонцесяйний король! Простягнути руки до самої Ермани, в серце інтриг Кенса! Воістину нежданий висновок. Та сміх, який розливався всередині, не проступив на чаротворцевому лиці, бо Жаррак добре знав, чого варті зайві емоції, висловлені не в той час. До того ж рано чи пізно при франському дворі дізнаються про другий шлюб Генріени Віннської.

— Як і мій батько, я понад усе бажаю зберегти таємницю, — відповів чаротворець. — Та коли мені відомо про дві смерті від міттги — як знати, скільки їх було насправді? Чутки з Вінну, поширені заколотниками, могли легко просочитися на північ. Прихильники квітки не втратять нагоди стати на шляху, бо союз Ермани і Франу вдарить по них так чи інак.

— Ні. Вдаримо ми. Із союзом чи без, — голос короля, котрий завжди огортав оманливим спокоєм, тепер озвався крицею.

Жарракові не здавалася помилкою ця гра з вогнем. Та він шкодував про інше: замість постійних сутичок не дізнався в батька направду важливих речей, не відкрив майже нічого про його дружбу з Сонцесяйним. Про те, як донести до нього те, що треба донести, й не наразитися на гнів.

Відчуття нескінченного часу, пориви втекти від долі королівської зброї — тепер вони видавалися Жарракові геть дитинними, хоча ще рік тому він усе б віддав за змогу не мати жодної відповідальності за собою. А тепер ось вона — посада королівського чаротворця, в його руках, котрі, слава святим, ще обидві цілі. Посада дозволяла чинити задумане, а він не знав як. І не мав ані часу, ані змоги вчитися на помилках.

Жарракові знагла захотілося на поле бою — захотілося аж до дрижаків у руках, до фантомного болю у