Єва Басіста - Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста

Навіть після завершення Роман не відпускає мене – я в його обіймах. Продовжує сковувати руками, притуляючи до свого розпашілого тіла. Відчуваю його серце, яке колотиться в грудях, а сам він важко дихає мені шию.

А коли серце перестає так гучно бігати - знову приліплюється до мене з пристрасним поцілунком. Аж кусає мої вуста.

Він сьогодні дійсно якийсь не такий. Ще ніколи на нього не нападала аж така сильна пристрасть, яка навіть після сесії та сексу не гасне. Ненаситний.

- Я тебе хочу, - каже між поцілунками та новою ерекцією впирається у моє тіло.

- І я дуже хочу, - відповідаю правдою. Та я завжди його жадаю.

- Зараз прийду, - перестає обіймати Роман, чмокає між грудьми та різко підіймається, залишаючи мене лежати. Він  йде до ванної та повертається  менше, аніж за дві хвилини. Бере новий презерватив, і ми знову поринаємо у палку пристрасть, але вже без БДСМ.

І тільки після цього хіть Романа трішки заспокоюється, проте він продовжує обсипати мене поцілунками. Хоча я точно зараз на смак не дуже добра - вся мокра від поту. Проте його це не відлякує, а якось навпаки – наче більше манить.

А я цим насолоджуюся. Він уміє бути ніжним, але щоб настільки - не хоче відпускати мене з обіймів.

Навіть у душі не втрачає нагоди, аби проявляти її, а я не можу, щоб не сказати йому:

- Ти сьогодні сам не свій.

- Так сильно? - налаштовує він воду, яка за мить починає падати на нас - трішки холодна для мене, бо люблю в гарячій воді ніжитися. Проте терпіти можна.

- Угу, - тягнеться він до нової пляшечки зі шампунем. Наливає трішки на долонь та починає мити мені голову, адже після жвавих сесій та сексу, то моє волосся перетворюється на брудні сосульки.

- Я просто заскучився, - повторює він, масуючи мені голову.

- А я постійно за тобою сумую, - сміливо відповідаю, заплющуючи очі, аби густа біла піна не потрапила до них. - Кожний раз чекаю нашої зустрічі… А сьогодні трішки тата засмутила. Він хотів піти зі мною на виставку картин, але я йому відмовила. І йому довелося одному туди поїхати.

- А твоя мама? - запитує. - Чому компанію не склала?

- Вона ще тиждень тому до Кореї полетіла, аби погостювати у бабусі, бо їй сумно.

- Вона там сама живе? - відкриваю я очі, і Роман саме цієї миті бере губку та гель для душу з ароматом тропічних фруктів.

- Так. І постійно ображається, що ми до неї рідко приїжджаємо.

- А чому вона не хоче до вас переїхати? - намилює мене. І коли торкається сідниць, яким сьогодні перепадало добряче, то питає. - Не болить?

- Не дуже, - хитаю головою, а Роман обережно ковзає по них губкою. - Вона лише корейську знає, а також їй тут не подобається, адже колись жила тут з батьком мами. І, мабуть, моя мама не витримала б бабусю… Бо бабуся дуже любить повчати. Якщо вона бачить, що щось не так робиш… Тікай.

- У кожного свої таргани, - сумно зауважує Роман, який уже швидко й себе намилює.

- Без них ніяк.

Наступні п'ять хвилин ми ще ніжимося у душі, а після водних процедур повертаємося до кімнати та допиваємо вино.

Я закутана у махровий халат та сиджу у Романа на колінах. Дивлюся на його профіль та чекаю…

А чого я чекаю?

Того, що перший почне говорити?

Так…

Я відчуваю, що він хоче щось сказати, але знову оце мовчання, яке мені вже набридає.

Знову мені треба проявляти ініціативу. Роблю чималенький ковток вина для сміливості та вимовляю:

- Романе, ти ж пам'ятаєш, що я невдовзі маю повертатися до Італії?