Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Комусь із чоловіків подобалося її волосся, комусь її величезний бюст, а комусь коліна і стопи. Олегу подобалися її плечі. Лише одна Лула своїм єдиним оком дивилася і на всі боки теж, від чого і бачила в рази більше за інших.

Коли ноги великої жінки прямо в польоті розійшлися на всі боки, проміж них почала вилазити гігантська двохвоста гусінь. Більшість (але не всіх) це змусило прокинутися від трансу, в якому вони перебували.

Олег уже бачив Двохвостку схожу на цю. Кожну з таких гусениць покривав ворс у вигляді дитячих рук, і кожна була битком набита злісними засранцями.

Гусениця цілком вилізла з тіла великої жінки і плавно сповзла між її ніг на уламки житлового будинку. Обличчя самої жінки не спотворилося під час пологів, та й після них вона так само беземоційно посміхалася.

Після того, як Двохвостка покинула черево жінки, темна кров водоспадом вирушила на зруйновані вулиці Міста Троянд.

Не все вийшло гладко й одразу. Щось рване продовжувало тягнутися по гігантських стегнах, і велика жінка долонею потягнулася до своєї пахової зони. Там вона зачерпнула вкриті кров'ю м'ясні стрічки, і все це з бризками полетіло в напрямку чернечого війська.

Породження Мари, пробиваючись крізь хмари пилу, разом із кривавим дощем летіли на голови ченців. Чудовиська були в оманливому, але вже знайомому всім обличчі дітей.

- Демон Півночі, - сказав хтось із чорних іноків.

- Мати безпліддя, - доповнив інок з іншого боку.

- Пожирачка дітей, - теж чулося з натовпу.

- Невблаганна сука, - виплюнула Лула.

- Мара... - ледве вичавив із себе настоятель Риба.

У всьому місті було лише двоє монахів, хто раніше бачив справжнього Демона. Решті ж було нелегко відірватися від милування Марою. Щось було безпрограшним у її зовнішності, але що це було?

Невже жінці достатньо бути просто дуже великою, щоб чоловік забув про все на світі?

Так воно й було, поки перші виродки Мари не звалилися просто всередину побудови чорних іноків Явора. Мара не скупилася на своїх нащадків, тому дуже скоро кожен у монашому війську знайшов чим зайнятися.  

Поки чергова Двохвостка повзла просто на юнаків у чорних робах, між хмар на нічному небі промайнуло білим невідоме світило. Світило на небі не стояло на місці, а світло від нього відбивалося від високих хмар.

Незабаром воїни в чорних робах розправилися з усім, що на них скинула Демон Мара, і основна частина іноків кинулася на Двохвостку, яка повзла їм назустріч.

4-ри дрібних породження не обійшли стороною й Олега з Лулою.

У Лули не було часу діставати з мішка свій колючий молот, тому 3-х негідників вона розтрощила золотим ключем, який вона весь цей час тягнула попутно з його ж власником.

Водночас Олег брав завдання собі під силу. Він отримав кілька подряпин на щоках, перш ніж зміг прибити булавою 4-го поганця Мари.

- Наш старий сказав «Мара», - з втомою говорив Лулі Олег. - Якщо він знайшов у собі сили говорити, то пора б йому ще раз використати цей чудовий Ключ.

Настоятель Риба мовчки спочивав у Лули на плечі. Його обличчя впиралося в Лулине погруддя, і не було до кінця зрозуміло, чи може він у такому положенні вільно дихати, чи ні.

- Легше сказати, ніж зробити, - зізналася Лула. - Я чула, як він розмовляв із вищим служителем позавчора. Настоятель за нормальних обставин може активувати Ключ раз на кілька повних місяців, а використання цього Ключа двічі за місяць може серйозно похитнути його здоров'я.

- За яких це нормальних обставин можна використовувати таку махіну? - з цікавості запитав Олег, але в Лули не було на це відповіді.

Олег чув дзвін, що передував активації Ключа, кілька разів, і всі вони були цієї ночі.

Старий на плечі в Лули виглядом нагадував великий сухофрукт.

- Скільки разів Риба використовував Ключ? - запитав Олег.

- 5-ть, - приречено відповіла Лула.

Олег міг нарахувати тільки 3-и. Напевно, 4-й і 5-й рази були в проміжок часу, коли Олег примудрився втратити свій слух.

Поки фіолетовий монах спілкувався із сірим про долю червоного, чорні вже розпороли Двохвостку, яка нещодавно вилізла прямо з Мари. Як і всі попередні Гусениці, за своєю начинкою ця була подібна до багатоповерхового шкільного автобуса. Породження Мари намагалися заново наповнити Місто Троянд.

Мара продовжувала діставати рукою свій мерзенний послід і розкидати його по всьому місту.

- Ти вмієш ним користуватися? - вказуючи на Ключ у руці Лули, запитував Олег. - Якщо вмієш - то скажи як. Мені втрачати нічого.

Лулу чомусь потішила крайня заява Олега.

- Ні, тільки настоятелю Рибі під силу пробудити Загублений Ключ Короля, - переконувала Лула.

- Тоді давай будити нашого настоятеля Рибу! - говорив Олег і попутно шукав щось у своїх кишенях. - Хоч один Дінг-Тхонг у тебе залишився?

Лула дістала з кишені квадратну цукерку білого кольору. У Дінг-Тхонгу Лули стирчав гострий носик від мигдалю, а не округлий арахіс, як у цукерці, що дісталася Олегові раніше.