Катерина Мединська - Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська

– Ніколь, я лише зізнався, що закоханий у тебе. Не треба так панікувати.

– З чого ти взяв, що я панікую? Нічого такого нема.

– Ну, мабуть, бо замість кота ти гладиш свою ногу. А ще уникаєш мого погляду. Ніколь, я ніколи не зроблю нічого такого, що може образити тебе чи заподіяти біль. Це зізнання було потрібне тільки мені. Хотів сказати тобі про це, от і все. Але якщо ти любиш іншого чоловіка, я упокорюся, чуєш? Мила, гарна, зрозумій же, нічого особливого не сталося.

– Лоран, як ти можеш так казати?

– А що ти хочеш почути від мене? – похмуро запитав Лоран.

Ніколь подумала, що він має рацію, і немає сенсу все це обговорювати. Він любить її, але вона не може відповісти йому взаємністю. Проведуть разом вечір, а далі буде видно. Лоран був для неї найближчим другом, якого вона по-своєму любила, людиною, з якою могла говорити на будь-які теми, і знала, що він ніколи не засудить її і завжди зрозуміє. І хай так залишається і надалі. Лоран і так виглядав засмученим, хоч і намагався не видавати цього. Тепер її черга підтримати друга.

Ніколь підсіла до Лорана ближче і штовхнула своїм плечем його плече.

– Ну, якщо тебе це підбадьорить, ти класно цілуєшся, Лоране, – для переконливості вона прикусила нижню губу і кокетливо посміхнулася йому.

Лоран застиг і облизав пересохлі губи:

– Знаєш, насправді я трохи розгубився. Повір, я можу набагато краще. От якби ти дала мені шанс довести це.

Ніколь тихо засміялася. Він, звичайно, жартував, але Ніколь подумала, що якщо Лоран ще раз так поцілує її, вона навряд чи захоче зупинити його. Їй відчайдушно хотілося повторити, але вона підозрювала, що це не пов'язано зі здоровим глуздом. З нею творилося щось незрозуміле.

Лоран підхопився з місця.

– Гаразд, вистачить прохолоджуватися, настав час зайнятися справою. На нас чекає шопінг. А ще я просто вмираю з голоду. Вже обід, а я нічого не їв. Я знаю чудове місце, де можна смачно поїсти. Заскочимо туди?

– Згодна, – підтримала його пропозиція Ніколь.

Ресторан знаходився поряд із будинком Лорана.

Це був невеликий ресторанчик із приємним та простим інтер'єром: грубі цегляні стіни, потужні дерев'яні балки на стелі, стримані кольори та меблі виключно з дерева. На стелі висіли незвичайні люстри, вони здавались чимось нереальним, навіть космічним.

Столиків тут було небагато, переважно невеликі затишні кабінки для розмов тет-а тет. Це місце сподобалося Ніколь, воно викликало відчуття домашнього тепла, затишку та спокою.

Вони підійшли до вільного столика. Лоран відсунув стілець для Ніколь, вона сіла і з вдячністю посміхнулася йому. До них одразу ж підійшов старший офіціант. Невисокий сивий чоловік впізнав Лорана і розплився в привітній усмішці.

– Радий бачити тебе, Лоран. Давно до нас не заглядав, – привітався офіціант та подав йому меню.

– Ти маєш рацію, Нік, і я шалено шкодую про це, і тому знову схуд, – Лоран навіть не став відкривати меню і просто сказав. - Мені все як завжди.

– Гарний вибір.

Чоловік весело засміявся і глянув на Ніколь. Вона вирішила замовити салат, але одразу не знайшла його в меню, там були лише бургери, сендвічі та стейки. Ніколь вирішила забути на один день про свою дієту і наслідувати приклад Лорана.

– Принесіть мені, будь ласка, те саме, що й Лорану, – попросила Ніколь і помітила, як чоловіки весело перезирнулися. Лоран знизав плечима і посміхнувся офіціантові, мовляв: «Роби, як вона каже».

Офіціант пішов. Але довго вони не залишалися наодинці, до них підійшов інший чоловік. Це був щільний світловолосий чоловік у сірому діловому костюмі.

– Лоран, друже мій! – Вигукнув чоловік і на його круглому обличчі засвітилася привітна посмішка.

Чоловік нахилився до вуха Лорана і досить голосно сказав:

– Мені повідомили, що ти прийшов до нас із дуже гарною дівчиною. І я не втримався, одразу ж прибіг подивитися на неї.

Лоран картинно закотив очі і вдав, що дуже задоволений.

– Мене звуть Гюнтер, я власник цього ресторану і друг Лорана, – представився чоловік, простягаючи руку Ніколь.

– Ніколь, – коротко представилася дівчина і потиснула йому руку.

Гюнтер захоплено глянув на Ніколь, і вона дружелюбно посміхнулася йому у відповідь.

– Ми вже думали, що наш Лоран ніколи не одружується. Але тепер, коли я побачив вас, Ніколь, мені стало ясно, що незабаром погуляю на весіллі. Він гарний хлопець і стане чудовим чоловіком.

Лоран пирснув від сміху і захитав головою, наче відмовляючись вірити почутому.

– Гюнтер, звідник з тебе нікудишній. Та й намагаєшся даремно, – весело обурився Лоран.

Гюнтер насупився.

– Чому це? – не повірив він Лорану.

– Тому що серце дівчини вже зайняте. Ніколь просто моя подруга, – спокійно сказав Лоран.

– Ніколь, терміново передумайте! Такого, як наш Лоран, ви не знайдете більше ніде, – наполягав чоловік.