Ю. Несбе - Поліція

class="p1">Він пішов у коридор, відчуваючи на своїй спині її погляд. Він не зупинився, поки не дійшов до дверей.

— Ні, я не збираюся зустрічатися з нею. Ясно?

Ула нічого не відповіла, обернулася до телевізора і зробила вигляд, що повністю захоплена прогнозом погоди.

Катрина вилаялася, спітнівши у вологому спекотному повітрі Котельні, але по клавішах стукати не перестала.

Де ж, чорт забирай, вона ховається, ця статистика ФБР про мертвих свідків? І якого біса вона знадобилася Харрі?

Вона подивилася на годинник, зітхнула й набрала його номер.

Він не відповів. Ну, звісно ж.

Вона надіслала йому повідомлення, що їй потрібно більше часу, що вона вже забралася у святая святих ФБР, але ця статистика або збіса засекречена, або він щось не так зрозумів. Вона кинула телефон на стіл, подумавши, що їй хочеться подзвонити Лейфу Ребекку. Ні, не йому. Іншому ідіотові, якого можна потурбувати, щоб він відтрахав її сьогодні ввечері. Від думки про людину, про яку вона подумала в першу мить, її лоб покрився зморшками. Чому вона подумала про нього? Милий, але… але що? Або ж вона підсвідомо думала про це деякий час?

Катрина відігнала від себе ці думки й зосередилася на моніторі.

Можливо, це статистика не ФБР, а ЦРУ?

Вона ввела в пошукову систему нові слова: Центральне розвідувальне управління, свідок, слухання, смерть. Пошук. Машина запрацювала. На моніторі з’явилися перші результати пошуку.

Позаду неї відчинилися двері, і вона відчула подих вітерцю з вентиляції в коридорі.

— Бйорне? — запитала вона, не відриваючись від монітора.

Харрі припаркував машину біля церкви Святого Якоба і звідти пішки попрямував на вулицю Гаусманнс-гате, 92.

Він зупинився і з вулиці оглянув фасад будинку.

На третьому поверсі горіло слабке світло, вікна були закриті ґратами. Новому хазяїну набридло, що злодії постійно зламують його квартиру, забираючись по пожежних сходах.

Харрі думав, що відчує щось більше. Адже саме тут убили Густо. Тут він трохи сам не розпрощався з життям.

Він посмикав ворота. Усе було відчинено, як і раніше, заходь, хто хоче.

У низу сходів він дістав "Одесу", зняв пістолет із запобіжника, подивився вгору і прислухався, вдихаючи запах сечі і просоченої блювотинням деревини. Повна тиша.

Він почав підніматися по сходинках. Він ступав як міг тихо по мокрому газетному паперу, пакетах з-під молока і використаних шприцах. Піднявшись на третій поверх, він зупинився перед дверима. Вони теж були нові, металеві, з кількома замками. Тільки дуже нетерплячі квартирні злодії можуть спробувати зламати їх.

Харрі не знайшов причин стукати. Ніяких причин утратити можливість заскочити супротивника зненацька. Тому після того як він натиснув на ручку дверей і відчув, що двері насилу відчиняються під дією колишніх жорстких пружин, але не замкнуті, він узяв "Одесу" обома руками і правою ногою сильно ударив по важкій стулці.

Він швидко зайшов усередину і ковзнув уліво, щоб не стояти в дверях зі сходовим світлом, яке било в спину. Під дією пружин металеві двері з гуркотом зачинилися за його спиною.

І настала тиша, лунало тільки тихе цокання.

Харрі здивовано моргав. Окрім маленького переносного телевізора, на екрані якого виднілися білі цифри на чорному тлі, що показували невірний час, у квартирі нічого не змінилося. Тут було те ж саме брудне наркоманське кубло з розкиданими по підлозі матрацами і сміттям. І така ж купа сміття сиділа на стільці і дивилася на нього.

Трульс Бернтсен.

В усякому разі, Харрі подумав, що перед ним Трульс Бернтсен.

Чи той, хто був Трульсом Бернтсеном.

Розділ 45

Офісний стілець стояв посеред кімнати під єдиним джерелом світла — порваним паперовим абажуром, що звисав зі стелі.

Харрі подумав, що абажур, стілець і телевізор, який видавав цокотливий звук немічного електроприладу, були виготовлені в сімдесятих роках, але не був у цьому впевнений.

Те ж саме стосувалося того, що знаходилося на стільці.

Оскільки складно було сказати, що до стільця примотаний скотчем Трульс Бернтсен, який народився в сімдесят якомусь році і помер цього року. У цієї людини майже не було обличчя. На тому місці, де воно колись було, знаходилася каша з відносно свіжої червоної крові й чорної крові, яка встигла згорнутися, а також білих шматочків кісток. Ця каша вилилася б назовні, якби її не стримувала тонка поліетиленова плівка, що туго обтягувала голову. Одна кістка проткнула пластик і стирчала назовні. Харчова плівка, подумав Харрі. Свіжоупакований м’ясний фарш, як у магазині.

Харрі змусив себе відвести від нього погляд і спробував, щільно притискаючись спиною до стіни, відновити дихання, щоб краще чути. Тримаючи пістолет у руках, він просканував кімнату зліва направо.

Він подивився на вхід до кухні і побачив те ж саме: старий холодильник і кухонний стіл. Але в напівтемряві міг хтось ховатися. Двері до туалету були замкнені.

Жодного звуку. Жодного поруху.

Харрі почекав. Розмірковував. Якщо це пастка, куди його заманив хтось, він уже має бути мертвий.

Він зробив вдих. У нього була перевага: він бував тут раніше і тому знав, що сховатися в цій квартирі можна тільки в кухні або в туалеті. Недоліком було те, що для перевірки одного з цих місць йому довелося б обернутися спиною до іншого.

Зважившись, він попрямував у бік кухні, просунув усередину голову і негайно втягнув її назад, щоб мозок переробив отриману інформацію. Плита, стос коробок з-під піци і холодильник. Нікого.

Харрі пішов у бік туалету. Двері з якоїсь причини були зняті, світло погашене. Він встав поряд з дверним отвором і натиснув на вимикач. Порахував до семи. Зазирнув усередину і назовні. Порожньо.

Він з'їхав униз по стіні і тільки зараз відчув, як сильно гупає серце об ребра.

Він посидів кілька секунд, потім знову підвівся.

Тепер Харрі підійшов до трупа, що сидів на стільці, опустився навпочіпки і став роздивлятися червону масу в поліетилені. Обличчя не було, але випнутий лоб, нижня щелепа й дешева стрижка не залишили сумнівів: перед ним був Трульс Бернтсен.

Мозок Харрі почав працювати над осмисленням того факту, що він помилився і Трульс Бернтсен — зовсім не кат поліцейських.

Наступна думка дихала в потилицю за першою: в усякому разі, він не єдиний.

Чи могло те, що постало перед його очима, бути вбивством співучасника, справою рук убивці, що замітає сліди? Чи міг Трульс Бернтсен на прізвисько Бівіс співпрацювати з таким же психічно хворим, як і він, щоб провернути усе це? Чи міг Валентин спеціально сидіти під камерами спостереження на стадіоні "Уллевол", поки Бернтсен здійснював убивство в