Ярина Каторож - Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2

так і жінки, — не покидали занять. Площі по вихідних або й на світанках щодня були заповнені людьми, що приходили позмагатись між собою. Періодично навіть влаштовувались турніри. То було вранці. Увесь день белати займались своїми буденними справами, що в основному визначалось тим, наскільки вони багаті і чи доводилось працювати, чи не надто. А вечорами ж навідувались одні до одних на вечері чи прийоми. А ще на площах влаштовували танці. Звідси й щовечірня музика. У містах, де я вже побувала, це все також було, та менш виражено. Але тут, у Колісії, під контролем володаря Метейського краю традиційний устрій зберігався чітко. Мені подобалась музика белатів — у ній було багато ударних. Вулиці міста ввечері дихали ритмічно.

«Ритмічною» була й їхня матеріальна культура. Навіть ошатні речі не виглядали несмаком. Якщо була вишивка, то часто національний орнамент — елементи геометрії, в якому переважали шипи. Зрозуміло, чому. Я мимоволі порівнювала його з патрійським, який бачила в Павутинні, і не могла не помітити навіть деякої схожості. Асиміляція не проходить безслідно.

Коли минуло десять днів після Ханниної пригоди в палаці і дарвенхардка вже могла доволі міцно стояти на ногах та рухатись, Всевлад сказав, що час мені попрактикуватись в зміцненні мого самоконтролю при зіткненні з незвичайними особливостями Патрії. Тому ми з ним, а ще Златодара та Либідь взяли коней і попрямували за місто — на північ, вздовж Крихталі. Тигран від нашого задуму був не в захваті, але все ж мені вдалось переконати його в потрібності затії — і він, Тарас з Адамом та Вишена лишились на території маєтку.

Їдучи верхи, я відчула, як заболіли м’язи стегон та спини. Людині властиво швидко звикати до комфорту. Та, попри красу перебування в Колісії, мене пройняла дивна радість від того факту, що довелось знову одягнути штани і просту сорочку, заплести не надто акуратно косу та перебувати в дорозі — хай і короткотривалій.

Був уже кінець березня. Потепління в Колісії настало швидко — ми їхали не дуже популярним старим трактом, на якому поміж камінням дороги рясно проростали ніжна зелень та квіточки. Лани довкруж вони просто заполонили. Праворуч, там, де несла свої води Крихталь, розквіт природи відчувався ще сильніше. Коли ми виїхали на один із пагорбів, я озирнулась на місто позаду — воно потопало в зелені садів та сонячному світлі. Тільки чорний палац Величного вирізнявся з-поміж усього на найвищому згіркові. Виглядало дуже гарно.

— Дивись, Анно. Корабель Норта й Синезори, — сказав Всевлад, показуючи рукою в бік ріки. Я обернулась.

Крихталлю пливла галера. Чорні вітрила її були спущені, але вітер сьогодні не вирізнявся силою, тому десятки весел ритмічно й сильно заходили в воду та виринали назовні, просуваючи корабель за течією. Навіть здалеку було чутно їх плюскіт. Ніс судна величала дерев’яна жінка з простягнутою вперед тендітною рукою. В долоні вона щось тримала, але здалеку мені незрозуміло було, що то. Та річ і боки галери сяяли сріблом. На чорному вітрилі був білий герб Циркути. Незвично — але дуже красиво.

— Це — найгарніший корабель, який я будь-коли бачила. Серйозно. А що тримає та фігура? — поглянула я на Всевлада. Легкий вітерець куйовдив його чорне хвилясте волосся, і те падало дарвенхардцю на обличчя легкими пасмами.

— Шиповану корону, — чоловік вдарив п’ятами коня. — Їдьмо далі.

— А чому ти назвав Норта й Синезору Сталевою Рукавицею та Золотим Щитом? Тоді, як приходила Карма.

— Тому що їх так усі називають. Норт і Синезора були напарниками усі п’ять років після Дарвенхарду. Вони працюють і б’ються парно — дуже красиво. Він має сталеву накладку на руку, яка не заважає стріляти, але оздоблена шипами на кісточках пальців, і теж її використовує в ближньому поєдинку. Синезора зазвичай прикриває Норта, як щит. Штука в тому, що вона ж також Спадкоємиця. Могла б правити Гортою — навіть одноосібно, бо народилась найстаршою. Але прийняла пропозицію Норта одружитись і тепер трон Торти посяде її молодший брат Краміон. Золотим Щитом жінку називають тому, що її татуювання Величної — золоті, а не чорні. Коли нам їх наносять, ми на кілька тижнів стаємо доволі вразливими до різних хвороб — від моменту набиття візерунку та до повного загоєння. Це тому, що тіло перебудовується, змінює свої властивості через склад фарби. Бували випадки навіть, коли Спадкоємці вмирали через це — але всього кілька за усю історію. Це такий собі додатковий відбір. Зате пройшовши цей період, ми стаємо практично невразливими, повільніше старіємо, майже не хворіємо, та й рани загоюються значно швидше. Синезорі ж на тренуванні в ногу влучила стріла і до рани потрапила інфекція. Її лікували довго й проблемно, бо сам організм не хотів боротися. Зрештою для очищення крові використали рідкісне зілля — Горозлате. До його складу входить золото, добуте в Чорногорах — це аж в Дикому краю, дуже й дуже далеко. Цим золотом колись припалювали рани й лікували хвороби шкіри, крові. То не цінний метал, не в ювелірній справі. Але виглядає схоже на золото справжнє. Та видобуток його надто проблематичний. Але Синезора вмирала, тому окремий загін дарвенхардців попрямував до Чорногір. Знайшли, що шукали. Створили еліксир. Він допоміг, тільки татуювання, що на той момент ще не до кінця загоїлись, через нього набули нових властивостей та стали золотими. До слова, загін той очолив Норт. Їх союз — рідкісний, бо мова йде не тільки про те, що Спадкоємці понад усе пасують одне одному для створення сім’ї, а й тому, що, схоже, вони таки одне одного кохають. Та, разом з тим, ця пара є дуже жорстокою та свавільною. Інакше Белату не втримати в кулаці. Вона отримала гідних правителів. Я поважаю Норта й Синезору, та й у Дарвенхарді ми пересікались, але я не хотів би бути ні їх ворогом, ні другом.

— Чому другом не хотів би? —