Луцій Анней Сенека - Моральні листи до Луцілія

одне нещастя: якщо вона вважає, що для неї взагалі є щось нещасливе у природі. Я сам собі стану нестерпним того ж таки дня, коли не зможу чого-небудь стерпіти. Нездужаю? Що ж, це - частка приречення. Повимирала челядь? Облягли борги? Занепав дім? Насунули збитки, рани, клопоти, страхи? Трапляється! Мало того: мусить колись трапитися. Все це не випадкове - визначене. Якщо хоч трохи ймеш мені віру, то я розкрию перед тобою свої найглибші почуття: до всього, що видається ворожим, лихим, я виробив у собі таке ставлення: богові я не корюся, а погоджуюся з ним; іду вслід йому не з примусу - охоче. Що б там не трапилось, нічого не сприймаю з насупленим, хмурним обличчям. Нема такого податку, який я сплачував би проти своєї волі. А все те, що вириває з наших грудей зойки, чого жахаємось,- не що інше, як податок за життя. Звільнитися від того податку, мій Луцілію, дарма сподіватися, дарма й прагнути. Тебе непокоїли болі сечового міхура, ти отримав не дуже приємні листи, тобі допекли постійні втрати; підійду ближче: ти боявся за саме життя. То хіба ти не знав, що ти сам собі набажав усього того, бажаючи дожити старості? Все це неминуче в довгому житті, як у довгій дорозі - курява, болота, дощі.- «Я хотів жити, але водночас бути вільним від усіх неприємностей».- Така розніжена, як у жінки, мова лиш ганьбить мужа! Сам уже подумай, як маєш сприйняти ось таке моє побажання (а я складаю його тобі не лише зичливо, а й великодушно): хай ні боги, ані богині не спричиняються до того, щоб доля тебе пестила! Сам себе запитай: якщо боги дали б тобі змогу вибирати, то де б ти волів провести життя - на торговищі м'ясом чи в таборі? А жити, Луцілію,- це наче служити у війську. Отож ті, кого доля кидає то сюди, то туди, ті, хто в поті чола, долаючи труднощі, то спинається на шпилі, то спускається в прірву, хто рушає в найнебезпечніший похід,- ті хоробрі мужі, на них тримається весь табір, а ті, кого заколисує гнилий спокій, поки інші трудяться,- ті, наче туркавки: їхня безпека - у їхній ганьбі.

Бувай здоров!

ЛИСТ ХСVІІ

Сенека вітає свого Луцілія!

Ти помиляєшся, мій Луцілію, якщо думаєш, що то хиба тільки нашого віку - схильність до розкоші, зневага добрих звичаїв та усе інше, чим кожен дорікає часам, у яких живе(1). Причиною тут не часи, а люди: немає такого століття, яке було б вільним від провини. А коли почнеш оцінювати розпущеність кожного століття зокрема, то - соромно й казати! - люди ніколи не сходили на манівці так відверто, як при Катонові. Чи хтось повірив би, що гроші пішли в хід і на тому суді, де Публія Клодія(2) було звинувачено в перелюбі, якого він потай допускався з дружиною Цезаря? До того ж перелюбник осквернив ще й таїнства жертвоприношення, що його, як прийнято казати, звершують для добра римського народу; жертвоприношення, під час якого настільки дбають, аби за межі храму відійшов будь-який чоловік, що й малюнки тварин-самців прикривають якимсь полотнищем. Але навіть тут, кажу, суддям дали гроші, а крім того (що ганебніше від самого підкупу!),- змогу таки в самому приміщенні по-розпусницьки втішатися із заміжніми жінками та знатними хлопцями. Отож менше провини було в самому вчинку, ніж у його виправданні. Звинувачений у перелюбі, поділившись перелюбом, доти не був спокійний щодо щасливого закінчення справи, поки не зробив подібними до себе самих суддів. А це відбулося якраз у тому суді, де, якщо навіть не засідав, то давав свідчення сам Катон! Оскільки це справді поза межами ймовірного, то я наведу слова Ціцерона: «Він запросив їх до себе, пообіцяв, поручився, обдарував. А далі - що за мерзенність, о добрі боги! - доплатою для деяких суддів були ночі в товаристві певних жінок та зустрічі з підлітками із знатних родин»(3). Що тут нарікати на плату, коли головне - доплата! - «Хочеш мати жону он того поважного мужа? Дам її тобі! А може, бажаєш іншої, що за тим багатієм? Влаштую тобі й з нею спання. Не захочеш поласувати перелюбом - засуджуй мене. Й та краля, якої прагнеш, прийде до тебе, й ніч з он тією обіцяю тобі, не відкладаючи. Ті обіцянки будуть виконані ще перед визначеним для судового вироку строком». Але ж торгувати блудом - це щось гірше, ніж блудити самому: не самі ж на те йшли матері сімейств. І ті Клодієві судді домагались від сенату охорони, необхідної хіба тоді, коли б засудили винуватця,- і отримали її. Дотепно посміявся над ними Кагул(4), тільки-но виправдали оскарженого. «Навіщо вам,- запитав,- охорона? Щоб не відібрали у вас грошей?» Та серед усіх тих жартів пішов собі безкарно той, хто перед судом був блудником, а на суді - звідником, хто кари уникнув ще злочинніше, ніж заслужив її. То які ще звичаї, по-твоєму, бувають прогнилішими, ніж ті, за яких ні священні таїнства, ні суд не можуть загнуздати розпусної пристрасті, за яких на самому таки позачерговому, рішенням сенату встановленому розслідуванні допущено злочин, тяжчий від того, який винесено на розгляд суду? Йшлося про те, чи той, хто допустився перелюбу, може почуватись у безпеці. З'ясувалося, що власне без перелюбу не може залишатись у безпеці. І все це відбувалося за часів Помпея і Цезаря, Ціцерона й Катона; того Катона, в чиїй присутності народ не зважився навіть просити, аби дозволена була звична для свята флоралій(5) потіха - оголені повії на підмостках. Чи гадаєш, що люди суворіше ставились тоді до видовищ, ніж до судочинства? Таке-то діялось, таке й далі діятиметься. А якщо й уляжеться колись розпуста по містах, то тільки завдяки покарі й страху, але ніколи - сама по собі. Тому не маєш підстави думати, що нині ми надто багато дозволили розпусній пристрасті, а законам - надто мало. Адже теперішня молодь значно скромніша, ніж тодішня,- коли оскаржений заперечував перед суддями свій перелюб, а судді зізнавались у ньому перед оскарженим, коли віддавалися блуду з причини самої судової справи, коли Клодій, шукаючи для себе ласки саме тим, чим провинився, займався звідництвом таки під час судових засідань. Хто б у те повірив, що звинувачений в одному лиш перелюбі відкупився багатьма?

Кожен вік приводить на світ Клодіїв, але не кожен - Катонів. Ми легко схиляємося до зла, бо тут ні