Луцій Анней Сенека - Моральні листи до Луцілія

ті, що їх сприймаємо відчуттями, пам'яттю; приховані - ті, що поза їхньою досяжністю. Розум не задовольняється речами відкритими: більша й краща його частина зайнята прихованим. А що приховане, те вимагає доказів; вони ж не бувають без засад. Отже, без засад обійтись неможливо. Що робить розуміння загальним, простим, те саме робить його й досконалим; маю на увазі певне, окреслене переконання щодо різних речей. Якщо без нього ми наче розпливаємось думками, то потрібні засади, які дають нашому розумові несхитність суджень. Зрештою, коли закликаємо когось, аби він до приятеля ставився як до себе самого, аби вважав, що ворог може стати йому другом, аби в першому роздмухував любов, у другому - пригашував ненависть, то додаємо: «Це справедливо й чесно». А наші філософські засади, власне, й визначають, що таке справедливість і що чесність; отже, вони необхідні, якщо без них нема ні однієї, ані другої.

Але поєднуймо засади й настанови. Таж і гілки ні до чого, коли нема коріння, і саме коріння отримує допомогу від того, що воно вивело на світло денне. Яка користь від рук, те кожен знає хоч-не-хоч: допомога від них очевидна; а от серце, завдяки якому руки живуть, від якого отримують поштовх до дії, оте серце залишається мов у тіні. Те ж саме можу сказати про настанови: вони на видноті, а засади мудрості - у схові. Як із глибшими святощами обізнані лише посвячені у таїнства, так і в філософії: її таємниці розкриваються тільки перед очима тих, хто допущений, хто прийнятий у святиню мудрості, а настанови й інші того роду повчання доступні і непосвяченим.

Посідоній вважає за необхідне не тільки повчання (ніщо тут не заважає нам послужитись його словом), а й дораджування, втішання та заохочування. До того приточує ще дослідження причин - етіологію (не бачу, чому б ми не могли сказати так, адже й граматики, що на боці латинської мови, скориставшися зі свого права, прийняли це слово). Він же твердить, що корисним буде й опис кожної з чеснот; це, власне, й називає він етіологією, а дехто - характеристикою, оскільки тут подаються прикмети окремих чеснот і пороків, а також ознаки, що уможливлюють розмежування подібного. А це, по суті, рівносильне настановам. Бо хто наставляє, той каже: «Якщо хочеш бути поміркованим, роби ось так». Хто ж описує, той мовить тобі: «Поміркованим є той, хто робить таке-то, хто утримується від такого-то». Запитаєш, у чому тут різниця? - Один подає настанови, що стосуються доброчесності, другий - зразки. Відверто кажучи, такі описи, або (звернусь до говірки відкупників) «образки» не позбавлені глузду: виставмо для огляду щось гідне хвали - знайдеться наслідувач. Хіба не вважаєш корисним, коли тобі опишуть прикмети породистого коня, щоб ти не помилився при купівлі й не тратив намарно зусиль, годуючи нікчемну шкапу? А наскільки то корисніше знати прикмети піднесеної духом людини, прикмети, які можеш перенести й на себе самого!

Отже, якщо те лошатко породисте, то серед лугу

Вище від інших ітиме воно пружинистим кроком,

Вибіжить першим на шлях, у потік увійти небезпечний

Не завагається, ступить на міст, йому досі не знаний.

Шум невиразний його не страшить. Голова в нього зграбна,

Шия стрімка, невеликий живіт, наче вилиті крижі,

Груди, відваги поривної сповнені, м'язами грають...

Тільки-но здалеку зброї бряжчання долине до нього -

Кінь уже землю гребе, стриже вухами від нетерпіння,

Весь він тремтить, видихає крізь ніздрі вогненний свій запал .

Наш Вергілій, хоч не про те мова, описав хороброго мужа; я принаймні й не зобразив би великого мужа по-іншому. Якщо, скажімо, треба було б змалювати Марка Катона, безстрашного серед гуркоту міжусобиць, Катона, який першим дає бій загонам, що підступили вже до Альп, мужа, який перегороджує шлях братовбивчій війні,- я не наділив би його ні іншим виразом лиця, ні іншою поставою. Ніхто не міг ступати вище, ніж той, хто піднявся водночас і проти Цезаря, і проти Помпея, а коли одні стали на бік цезаріанців, інші - на бік помпеянців, він кинув виклик і одним, і другим, показавши, що й республіка має своїх прихильників. Тож недостатньо сказати про Катона:

Шум неправдивий його не страшить...

Чому? Бо він не лякався справжнього, близького шуму,- коли підняв голос вільної людини проти десяти легіонів, проти допоміжних галльських загонів, проти перемішаних із римськими військами варварських сил, коли закликав республіку не хилитись, а зважитись на все заддя свободи, бо почесніше їй впасти в неволю, ніж піти в неї добровільно. Скільки в ньому завзяття і сили духу, скільки рішучості серед загального трепету! Адже знає: він єдиний, про чию свободу не йдеться. Питання ж не в тому, чи Катон буде вільний, а в тому, чи житиме серед вільних. Звідси й зневага до небезпек, до мечів. Коли подивляєш незламну стійкість того мужа, який не схитнувся серед загального упадку, мимоволі згадаєш слова: Груди, відваги поривної сповнені, м'язами грають. Корисно не тільки показати, якими звичайно бувають доброчесні мужі, окреслити їхні постаті, обличчя, але й розповісти, якими вони були в тому чи іншому випадку,- описати останню рану, що свідчить про найвищу Катонову мужність, крізь яку свобода видихнула душу; показати мудрість Лелія і його приязнь із Сціпіоном, перелічити видатні діяння другого Катона під час миру й на війні; згадати про дерев'яні лежаки Туберона(12) виставлені для народної гостини, де замість килимів були розстелені козлячі шкури; про розставлений перед храмом самого Юпітера глиняний посуд для гостей. Чи не було це освяченням бідності на Капітолії? Хай би я не знав жодного іншого Туберо-нового вчинку, який би дозволив мені поставити його побіч Катонів,- невже лиш цей один був би не досить переконливим? То була не гостина, а наука, якими мають бути звичаї. О, наскільки ж то, прагнучи слави, люди не знають, чим є та слава і як її домагатися! У той день римський народ оглядав начиння багатьох, але подивляв - лишень одного. Золото й срібло тих багатьох не раз було погнуте, не раз перетоплене, а глиняний посуд Туберона триватиме в усі віки.

Бувай здоров!

ЛИСТ XCVI

Сенека вітає свого Луцілія!

І все ж ти чимось обурюєшся, на щось нарікаєш; невтямки тобі, що в усьому тому погане, по суті, лишень те, що ти обурюєшся і нарікаєш. Якщо тебе цікавить моя думка, то я певен, що у людини лиш