Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

class="calibre1">— Гадаю, нам доведеться ще добряче постріляти, перш ніж це

все закінчиться. Але, звісно, спочатку — головне.

Розділ двадцять восьмий. Міллер

Міллер уперше вбив людину на третій рік роботи у службі

безпеки. Йому було двадцять два, він щойно одружився

і подумував про дітей. Як новачок знав, що йому дістається

найнеприємніша робота: патрулювати на найвищих рівнях, де нудило

від ефекту Коріоліса; виїжджати на домашнє насильство у норах

завбільшки як шафка-комірчина; охороняти витверезник, аби збоченці

не ґвалтували непритомних жертв. Він очікував на дідівщину з боку

старших товаришів. Вважав, що впорається.

Виклик надійшов із наливайки майже в самому центрі маси

астероїда. Лише натяк на силу тяжіння — менше однієї десятої g ; внутрішнє вухо протестувало, не спроможне впоратися зі швидким

обертанням підлоги. Згадуючи той день, він досі чув підвищені голоси

людей, які говорять надто швидко і сплутано; відчував сморід

кустарного сиру; бачив тоненьку цівку диму над дешевою

електричною конфоркою.

Усе сталося надто швидко. Злочинець вигулькнув з-за рогу

з пістолетом в одній руці, тягнучи іншою жінку за волосся. Напарник

Міллера, ветеран із десятирічним досвідом на прізвище Карсон, прокричав попередження. Злочинець розвернувся, викидаючи вперед

руку з пістолетом, неначе актор у кінофільмі.

На навчанні йому казали, що ти не можеш передбачити свої дії, поки

не настане вирішальна мить. Убити іншу людину — непросто. Дехто

не міг цього зробити. Ось падає пістолет злочинця; ось він сам

випускає жінку і кричить... Виявилося, що зробити це — принаймні

Міллеру — не настільки вже й складно.

Опісля він пройшов обов’язковий курс психотерапії. Плакав. Його

мучили кошмари, тремор і все інше, про що копи зазвичай не

розповідають. Але навіть тоді це все відбувалося ніби на відстані —

ніби напився і дивишся збоку, як блюєш. Фізична реакція. Минеться.

Найважливіше було те, що він мав відповідь на запитання. Так, якщо

треба — він може вбити іншу людину.

До нинішньої миті, в тунелях Ероса, він не отримував жодного

задоволення від цього знання. Навіть пристрелити того автоматника

у вестибюлі — лише сумна службова необхідність. До Джулі він не

знав, що таке втіха від убивства — та й зараз це була не так утіха, як

короткий проміжок, коли зникає біль.

Він спрямовував пістолет у підлогу. Голден зайшов на естакаду, й Міллер прямував за ним, дозволяючи землянину вести. Голден був

швидший і витриваліший з них двох — неусвідомлені переваги життя

за різноманітної гравітації. Міллер подумав, що змусив Голдена

нервуватися, — і пошкодував про це. У цьому не було необхідності, а йому справді потрібне місце на Голденовому кораблі, якщо він хоче

розплутати таємницю Джулі.

Або, якщо вже на те пішло, якщо він не хоче здохнути від променевої

хвороби у найближчі кілька годин. Цей аргумент мав більше ваги, ніж

на те заслуговував.

— Гаразд, — мовив Голден коло підніжжя естакади, — ми мусимо

спуститися, але між нами й Наомі купа охоронців, і навряд чи вони

зрадіють двом типам, які йдуть не в той бік.

— Халепа, — погодився Міллер.

— Маєш план?

Спохмурнівши, Міллер втупився в підлогу тунелю. На Еросі вона

була не такою, як на Церері. Ламінат із золотими блискітками.

— Метро не працює... А навіть якщо працює, то зупиняється лише

перед загородженою ділянкою на рівні казино, куди всіх збирають. Так

що це не варіант.

— Службові шахти?

— Якщо знайдемо шахту, що пролягає між рівнями, — розвів руками

Міллер. — Може бути складно, але не складніше, ніж пробитися крізь

кількадесят озброєних мудаків. Скільки в нас часу, перш ніж твоя

подруга вилітає?

Голден поглянув на термінал. Сповіщення про радіацію все ще

червоніло. Міллер замислився, за який час воно стихне.

— Трохи більше двох годин. Устигнемо.

— Що ж, Голдене, шукаймо шлях.

Тунелі, що прилягали до радіаційних бункерів — чи то пак

смертельних пасток, чи інкубаторів — спорожніли. У проходах,

достатньо широких, аби пропускати стародавню будівельну техніку, яка колись видовбувала