Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

людське житло в цій скелястій породі, панувала моторошна тиша, яку порушували тільки кроки Голдена

і Міллера, а також гудіння систем вентиляції. Міллер не помітив, коли

замовкла система загального сповіщення, але відсутність зацикленого

повідомлення видавалася зловісним знаком.

Якби вони були на Церері, він знав би, куди йти, куди ведуть усі

тунелі, як швидко пройти з одного рівня на інший. На Еросі міг лише

здогадуватися за аналогією. Та все ж краще, ніж нічого.

Утім, це все одно займало надто багато часу. Ба більше, хоч вони й не

говорили про це (обидва постійно мовчали), обом було зрозуміло, що

їхня хода сповільнилася. Свідомість іще не помічала цього, але Міллер

знав, що їхні тіла відчувають наслідки опромінення. Далі буде тільки

гірше.

— Гаразд, — озвався Голден. — Тут десь має бути службова шахта.

— Можемо ще пошукати на станції метро. В основних тунелях

вакуум, але мають бути паралельні службові шахти.

— Тобі не здається, що їх повинні були закрити, коли тут усе

закривали?

— Напевно, — погодився Міллер.

— Гей, ви двоє! Хулі тут тиняєтеся?

Міллер озирнувся через плече. Двоє в поліційній броні погрозливо

махали гвинтівками в їхній бік. Голден вилаявся собі під ніс. Міллер

примружився.

Річ у тім, що ці фальшиві поліціянти — дилетанти. Зародки плану

почали формуватися в Міллеровій свідомості, поки ті двоє

наближалися. Убити їх і забрати спорядження не вийде. Сліди

пострілів та крові точно видадуть. Але...

— Міллере?.. — вимовив Голден із погрозою в голосі.

— Так-так, — пробурчав той. — Знаю.

— Повторюю для дітей природи: хулі ви тут тиняєтеся? — сказав

один із поліціянтів. — Тут карантин. Спускаєтеся до казино, а тоді

піднімаєтеся в бункери, шо не ясно?

— Ми просто... ну, шукаємо прохід униз до казино, — Голден

усміхався і намагався набути дружнього вигляду. — Ми нетутешні, ну

й...

Найближчий із охоронців буцнув прикладом гвинтівки по

Голденовому стегну. Землянин заточився, і Міллер вистрелив

охоронцю під забороло. А тоді розвернувся до другого, який стовбичив

із роззявленим ротом.

— Ти ж Майкі Коу, ага? — поцікавився Міллер.

Фальшивий поліціянт зблід іще дужче, але кивнув. Голден вилаявся

й підвівся на ноги.

— А я детектив Міллер. Пов’язав тебе на Церері років чотири тому.

Ти щось святкував у барі. Якщо не зраджує пам’ять, у «Таппані», так?

Побив дівчину більярдним києм?

— О, добрий день, — на обличчі переляканого охоронця проступила

посмішка. — Я вас пам’ятаю. Як ся маєте?

— Так собі. Знаєш, як воно буває... Віддай землянинові свою

гвинтівку, друзяко.

Коу перевів погляд з Міллера на Голдена і назад, облизуючи губи

й оцінюючи свої шанси. Міллер похитав головою.

— Не вимахуйся. Просто віддай йому гвинтівку.

— Ага, так. Звісно.

Саме такі, як він, думав Міллер, і вбили Джулі. Дурні. Короткозорі.

Люди, в яких замість душі пристосуванство та опортунізм. Уявна

Джулі похитала головою зі сумом та огидою, і Міллер замислився, до

кого це вона, — до бандита, який саме передавав Голденові гвинтівку, чи до нього самого. Можливо, до обох.

— То що тут коїться, Майкі?

— Ви про що? — бандит придурювався, ніби вони були в кімнаті для

допитів. Тягнув час. Грав за сценарієм про копа і злочинця, ніби це ще

мало бодай якийсь сенс. Ніби нічого не змінилося. Міллер здивувався, відчувши клубок у горлі. До чого це?

— Робота, — допитувався він. — На яку роботу тебе підписали?

— Я не знаю...

— Послухай, — лагідно мовив Міллер. — Я щойно пристрелив твого

кента.

— І це його третій за сьогодні, — озвався Голден. — Сам бачив.

В очах бандита Міллер прочитав усе: хитрість, переоцінку ситуації, нову стратегію поведінки. Старе, знайоме і передбачуване — як те, що

вода тече вниз.

— Ну, — почав Коу, — шарите, це просто робота. Того року нам

говорили про масштабний проєкт, ага? Але мовчали, про що він. Ну

а кілька місяців тому почали нас перевозити. Тренували так, наче ми

копи, шарите?

— Хто тренував?

— Попередні чуваки. Ті, в кого був контракт до нас...

— «Протоген»?

— Щось таке, ага. І от вони звалюють, а ми сюди завалюємося. Ну

і мутки всякі. Контрабанда.

— Контрабанда чого?

— Та всякого лайна, — відповів Коу. Він уже почувався в більшій