Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь

людина вже не дріб’язковими рисами свого характеру, не вульгарностями і дивностями, але всією глибиною своєї природи і багатим різноманіттям внутрішніх сил, які в ній містяться… Багато що, нами забуте, знехтуване, кинуте, слід виставити яскраво в живих, промовистих прикладах, здатних подіяти сильно; про багато істотних і головних речей слід нагадати людині взагалі й російській особливо» (XIV, 278). У листі до П. Плетньова від 6 травня 1851 р. Гоголь зізнався: «…що другий том “Мертвих душ” розумніший за перший, — це можу сказати, як людина, що має смак і до того ж вміє дивитися на себе, як на чужу людину…» (XIV, 229).

Переписуванням знайдених рукописів (чотирьох глав та глави без нумерації), як відомо, займався С. Шевирьов. За твердженням М. Тихонравова: «Шевирьов власноручно переписав знайдені ним уривки поеми, підживив їх замітками та змістом втрачених сторінок та глав, і в рукописних копіях з редакції Шевирьова друга частина “Мертвих душ” розійшлася задовго до появи друком» (Сочинения Н.В. Гоголя. Издание десятое. Редакция Николая Тихонравова. — М., 1889. — Т. 3. — С. 577). Книга під назвою «Сочинения Николая Васильевича Гоголя, найденные после его смерти. Похождения Чичикова, или Мертвые души. Поэма Н.В. Гоголя. Том второй (5 глав). Москва. В Университетской типографии» вперше була надрукована у 1855 р. Видання з примітками С. Шевирьова про зміст пропущених фрагментів здійснив М. Трушковський — небіж Гоголя. Коментатори другого тому «Мертвих душ» вважають, що редакторські примітки Шевирьова не викликають інтересу і свідчать про те, що інших першоджерел редактор не мав (VII, 424).

У передмові М. Трушковського до першого видання другого тому «Мертвих душ» зазначено: «Вважаємо за обов’язок нагадати читачам, що п’ять глав другого тому “Мертвих душ” списані з чернеток, колишніх зошитів, що випадково уціліли від спалення. Скільки було всіх глав, напевно невідомо; можна припустити, що не тільки весь другий том, але навіть третій був накиданий на чернетках… Перші чотири глави йдуть з невеликими пропусками, послідовно одна за одною і, судячи з почерку, можна думати, що вони збереглися ще від першого спалення (у 1845 р.); п’ята ж глава написана пізніше, її час дії відокремлено досить великим проміжком часу від чотирьох перших, і тому належить до останніх глав, хто знає? Може, й до перших глав третього» (Свод данных о втором томе «Мертвых душ» // Сочинения Н.В. Гоголя / Под ред. В.В. Каллаша. — [СПб.]: Издание Брокгауз-Ефрон, Б.г. — Т. 5. — С. 27).

М. Тихонравов, за редакцією якого вийшли перші п’ять томів десятого видання повного зібрання творів Гоголя з перевіреним за першоджерелами текстом і детальними примітками, пише про другий том поеми: «Розпочатий на початку 1840 року. Від першопочаткової редакції уцілів один неповний зошит, що містив чернетку якоїсь глави другого тому. На початок 1842 року з чернеток була випрацювана нова редакція другого тому “Мертвих душ” і переписана начисто автором. Скільки вона мала глав — невідомо… Того ж 1842 р. Гоголь починає переробляти начисто переписаний текст… створюється чернетка для нової редакції другого тому… Повний текст цієї редакції до нас не дійшов: він був спалений автором у червні-липні 1845 року… Все написане з 1845‒18 5 2 року для цього тому було спалене автором незадовго до смерті» (Сочинения Н.В. Гоголя. Издание двенадцатое. Редакция Николая Тихонравова. — СПб., 1894. — Т. 4. — С. 606, 611). Аналіз творчої історії другого тому М. Тихонравов завершує так: «Передсмертне спалення багаторічної праці не було у Гоголя наслідком хворобливого пориву, нервового розладу; менш за все можна в ньому бачити “жертву, принесену покірним християнином”: це був свідомий вчинок художника, який переконався у недосконалості всього створеного багаторічною мученицькою працею» (Сочинения Н.В. Гоголя. Издание десятое. — Т. 3. — С. 576).

Примітки В. Каллаша ґрунтуються на дослідженнях М. Тихонравова та В. Шенрока. У згадуваній статті до «Сочинений Н.В. Гоголя» Каллаш пише: «“Вимогливий” художник і мораліст почали в його (Гоголя. — П.М.) душі смертельну боротьбу, і в результаті від усього тому нам залишилося декілька чернеткових начерків і неточних свідчень сучасників…

Збереглися уривки, очевидно, середньої (розрядка автора. — Н.С.) редакції» (Сочинения Н.В. Гоголя / Под ред. В.В. Каллаша. — С. 1).

Коментатори академічного видання визначили такі фази десятилітньої праці Гоголя над другим томом поеми: «1) робота над першою редакцією в 1843‒1845 рр., від якої, після спалення в липні 1845 р., уцілів першопочатковий текст п’ятого зошита; 2) робота в Москві від жовтня 1848 р. до червня 1849 р., що складає сім глав, прочитаних у липні Смирновій і частково представлених першим прошарком тексту чотирьох перших зошитів; 3) робота над виправленням із цих семи глав перших чотирьох, прочитаних Аксаковим протягом серпня 1849 р. — червня 1850 р., — робота, що збереглася у вигляді першого прошарку приписок у всіх п’яти зошитах; 4) робота над невцілілим чистовиком 1850‒1851 рр., окремі начерки до якого збереглись як два останні прошарки дописувань у чотирьох наявних зошитах і як чернеткові фрагменти до заключної промови князя» (VII, 423).

Такими на загал є основні етапи формування канонічного тексту другого тому «Мертвих душ» Миколи Гоголя. Джерельною рукописною базою другого тому є автограф п’яти глав, знайдених після смерті Гоголя С. Шевирьовим (на даний час зберігається в Російській державній бібліотеці у Москві), та уривки і начерки до глав, що не збереглися. Попри помітну фрагментарність тексту другого тому, дослідники схильні говорити про цілісну природу твору: «Однак при тім, що окремі ланки сюжету відсутні, відчуття сюжетної завершеності й навіть вичерпаності II тому все-таки з’являється» (Гончаров С. Творчество Гоголя в религиозно-мистическом контексте. — С. 222). Цікаво, що і другий том викликав застереження цензури: епізод з Кошкарьовим, промови Костанжогло, «похмурими фарбами зображена картина зловживань і безладу, що має місце у провінції» (Литературний музеум. — Вып. 1. — Пг., 1921. — С. 91).

Перші відгуки з’явилися відразу ж після виходу другої частини поеми (вересень 1855 р.). Так, П. Анненков у листі до Тургенєва захоплено писав: «Це дзвін Івана Великого, що заглушує всі наші поштові дзвіночки» (Вопросы литературы. — 1957. — № 2. — С. 181). М. Чернишевський стверджував: «У вцілілих уривках є дуже багато таких сторінок, які мають бути зараховані до кращого, що колись давав нам Гоголь, які викликають захоплення своїм художнім достоїнством і, що ще важливіше, правдивістю і силою благородного обурення…» (Чернышевский Н.Г. Полное собрание сочинений: В 15 т. — М.: ГИХЛ, 1947. — Т. 3. — С. 13).

Гоголь спалив останній рукопис другого тому,