Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

липні 1953-го, а далі все пішло по-старому, аж допоки його не перевели до Підрозділу нагляду.

Дідько, а це й справді цікаво.

Який збіг — час саме тоді, коли розслідували бійню в «Нічній сові»,

А ще навесні 1953-го було вбито Сіда Гадженса, і вбивство його теж лишилося нерозкритим. Ед натиснув кнопку зв’язку із секретаркою.

— Так, капітане?

— Сьюзен, з’ясуйте, хто, окрім сержанта Джона Вінсеннса, працював у четвертій бригаді Відділу моралі в квітні 1953 року. Коли з’ясуєте — дізнайтеся, де вони всі зараз.

Результати він мав на руках за півгодини. Сержант Джон Гендерсон та офіцер Томас Кіфка пішли у відставку; сержант Льюїс Стейтіс служить у Банко. Ед викликав його до себе; через десять хвилин Стейтіс увійшов до нього в кабінет.

То був величезний мужик — високий та сутулий. Він помітно нервувався, хоча й не дивно. Зазвичай мало приємного, коли ні з того, ні з сього тебе викликають до Відділу внутрішніх розслідувань. Ед жестом вказав йому на стілець.

— Сер, — сказав Стейтіс, — якщо це через…

— Сержанте, особисто вас це жодною мірою не стосується. Йдеться про офіцера, з яким ви працювали у Відділі моралі.

— Капітане, та я служив там сто років тому.

— Я знаю. З кінця 1951-го до літа 1953-го. Вас перевели звідти в той самий час, коли я здобув звання капітана. Сержанте, наскільки добре ви були знайомі із Джеком Вінсеннсом?

Стейтіс посміхнувся.

— Що смішного? — спитав Ед.

— Ну, я читав у газетах, що Вінсеннс грохнув тих двох виродків, і хлопці балакають, що він змотався з місця злочину до приходу керівництва. Це великий проступок, я згоден, а посміхнувся я тому, що зрозумів, про кого саме з Відділу моралі ви питаєте.

— Зрозуміло. І наскільки добре ви були знайомі?

— Джек із тих людей, — похитав головою Стейтіс, — які не прагнуть товариства інших. Одинак, знаєте. Іноді ми разом вели одну справу, але нічого більше.

— Навесні 1953 року ваш відділ розслідував справу про розповсюдження порножурналів, пригадуєте?

— Звісно, стільки часу пішло псу під хвіст. Брудна порнуха, тільки час даремно витратили.

— У ваших звітах значиться, що ніяких зачіпок ви не виявили.

— Так само, як і Сміттє-Джек та інші хлопці. А потім Расса Мілларда перевели на справу «Нічної сови», і на ту порнуху просто забили.

— Ви не пригадуєте, чи не помічали ви в той період, що Вінсеннс якось дивно поводився?

— Нічого такого. Хіба що в офісі він з’являвся дуже рідко, і вони з Рассом один одного дуже недолюблювали. Як я вже казав, Вінсеннс був одинак за натурою. Він з хлопцями із відділу не дуже товаришував.

— Пригадайте, Міллард часом не давав вашій команді не зовсім звичні завдання, коли з’явилася інформація про двох власників друкарні, яким пропонували видавати цю порнуху?

Стейтіс кивнув.

— Так, нібито вважалося якийсь час, що це стосується бійні в «Нічній сові». Ми тоді всі Рассу прямо сказали, що відстежити, хто це лайно робить, — шансів просто нуль.

Отже, одна версія пролетіла.

— Сержанте, пам’ятаєте, яка тоді була срака-морока через цю «Нічну сову» в Управлінні. Пригадайте, будь ласка, як реагував на це все Вінсеннс. Можливо, було щось незвичне?

— Можна я відверто говоритиму? — спитав раптом Стейтіс.

— Звичайно.

— Тоді скажу я вам, мені завжди здавалося, що у Відділі моралі Вінсеннс був, як у воза п’яте колесо. Під час розслідування тієї порнухи він був особливо роздратованим. А від «Нічної сови» йому було відверто нудно. Він був одним із тих, хто заарештував тих трьох чорних, він був присутній тоді, коли знайшли їхню тачку і зброю, — і йому все одно ця справа була не цікава.

І знову — ніяких фактів, самі лише здогадки та інтуїція.

— Подумайте ще, сержанте. Мене цікавить усе незвичне, пов’язане із поведінкою Вінсеннса у той період. Подумайте.

— Ну, можливо лише одна річ, — знизав плечима Стейтіс, — але я не знаю, чи це стосується…

— Усе одно, кажіть.

— Ну, робоче місце Вінсеннса було поруч з моїм, і я іноді добре чув його розмови. Одного разу я сидів у себе за столом і чув уривок його розмови із Дадлі Смітом.

— І?