Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

Розділ 45

— … і ми повинні бути не просто прикладом високої моральності, як зазначив у своїй вчорашній промові начальник поліції Паркер. Ми — вододіл між старою та новою поліцією, між старою системою, в основі якої лежали кумівство та насильство із залякуванням, і новою системою, народження якої ми зараз спостерігаємо на власні очі: елітних поліцейських частин, які слугуватимуть втіленням суворої та непорушної справедливості та усвідомлюватимуть, що міцність усієї системи правопорядку залежатиме від міцності найслабших її ланок. Ну і нарешті, на нас покладено тяжке завдання створити імідж поліції Лос-Анджелесу в очах громадськості. Пам’ятайте про це, коли читатимете скарги на своїх колег, і вмійте поставитися до них із розумінням. Також не забувайте про це, коли я доручу вам розслідувати справи людей, з якими ви працювали раніше і які вам, можливо, подобалися. Пам’ятайте, що головне наше завдання — вершити абсолютне правосуддя за всяку ціну.

Ед зупинився і поглянув на своїх підлеглих: двадцять два сержанти, двоє лейтенантів.

— А тепер, джентльмени, перейдімо до технічних подробиць. За часів мого попередника лейтенант Філліпс і лейтенант Стінсон працювали в різних частинах розслідування незалежно одне від одного. Відтепер безпосереднє командування Відділом буду здійснювати я, а лейтенант Філліпс і лейтенант Стінсон виконуватимуть роль моїх заступників на альтернативній основі. Сержанта Клекнера та сержанта Фіска я призначаю своїми особистими помічниками: з ними ми будемо зустрічатися щоранку о 7:30. Лейтенанте Стінсоне та лейтенанте Філліпсе, прошу вас за годину зайти до мене в кабінет, поговоримо про нагальні справи. Усе, джентльмени, вільно.

Учасники зібрання почали мовчки розходитися; кімната для інструктажу швидко спорожніла. Ед прокрутив у голові власну промову, розуміючи, що ключові слова «абсолютне правосуддя» звучать у його голові голосом Інес Сото.

Ед взявся витрушувати попільнички, розставляти стільці, очистив дошку для оголошень. Обтрусив від пилу прапорці на кафедрі. Знову зазвучали в його голові слова щойно сказаної промови, але тепер уже голосом батька: «Міцність усієї системи правопорядку залежатиме від міцності найслабших її ланок». Ще два дні тому Ед виголошував би цю промову щиро. Але зізнання Інес Сото перетворило її на паскудну брехню.

Прапорці із золотою облямівкою. Брехня, яка обсипала його золотом: він убив тих чотирьох, заходячись від безсилої люті. Але це ті покидьки, що влаштували бійню в «Нічній сові», наділили лють такою силою, тож можна вважати, що правосуддя просто дістало винних. А тепер він по-іншому ставився до того захоплення, з яким говорила про нього лос-анджелеська публіка: мовляв, що він — герой, що він крутіший за всіх. Над ним нависла загроза помсти з боку Бада Вайта, настільки дурного, що він би навіть не зрозумів, що помстився: проста зрада і кілька сказаних жінкою слів змушували його тремтіти від думки, що його слава ось-ось розлетиться на друзки.

Ед увійшов до свого кабінету: там було чистенько та охайно. На столі — скарги. Він сів і взявся за роботу.

Схоже, Джек Вінсеннс опинився у величезній халепі.

3 січня 1958 року: під час засідки Підрозділу нагляду Джек Вінсеннс застрелив двох озброєних грабіжників, які перед цим вбили трьох осіб у крамничці на півдні міста. Вінсеннс погнався за третім грабіжником, загубив його й натрапив на двох молодих патрульних, які не знали, що він офіцер поліції. Патрульні відкрили по ньому вогонь, прийнявши Вінсеннса за одного з бандитів; Вінсеннс кинув зброю та дозволив себе обшукати, а потім напав на одного із патрульних і залишив місце злочину до приїзду коронера і хлопців із Відділу вбивств. Словом, третьому нападникові вдалося втекти; а потім Вінсеннс вирушив на вечірку на честь власного свояка окружного прокурора Елліса Лоу. Заявившись туди п’яним в дим, він словесно образив Лоу та плеснув йому в обличчя зі свого келиха — і все це на очах у гостей.

Ед переглянув особисту справу Вінсеннса. У травні 1958-го його мали відправити на пенсію, і тоді — прощавай, Сміттє-Джеку, можна про тебе забути. Стоси його звітів з того періоду, коли він служив у Відділі боротьби з наркотиками: чіткі, детальні. А між рядками легко читалося: особливо завзято він полював на дрібних порушників, тих, хто вживав, — на джазменів та відомих осіб із Голлівуду, що підтверджувало старі чутки, буцімто він зливав інформацію до журналу «Цілком таємно». До відділу моралі Вінсеннса перевели після розборок із «Кривавим Різдвом». І ще один стос рапортів: букмекерство, незаконна торгівля спиртним. Ці звіти були так само чіткі й детальні, але видно було, що до такої роботи душа в нього не лежала. А ось звіти з весни 1953-го: Расс Міллард, що на той момент керував відділом, починає розслідування справи про порножурнали, яке велося паралельно із розслідуванням обставин бійні у «Нічній сові». І — ти диви: Джек, якому доручили розслідувати справу про порнуху, без кінця повторює, що ніяких зачіпок знайти не вдалося, без кінця згадує, що інші офіцери, які ведуть цю справу, також нічого не нарили і навіть двічі пропонує закрити справу.

А це вже геть не схоже на звичайну поведінку Джека Вінсеннса.

І відбувалося це тоді ж, коли розслідували убивства у «Нічній сові».

Ед знову замислився.

Брати Енґлеклінґи, Дюк Кеткарт, Мікі Коен. Було вирішено, що ці порножурнали не мають нічого спільного із «Нічною совою» — особливо після того, як тих трьох чорних покидьків застрелили і справу закрили.

Ед знову перечитав досьє. Роки ідеальних звітів — і один випадок, який вибивається із загальної логіки. Вінсеннс повернувся до Відділу наркотиків у