Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

65

- Ой, Боже! Хто б міг собі таке уявити?

- Вона казала, якщо таке ще раз повториться, то вона його лише.

- Ага!

- У нього на лиці такий шрам, - продовжує Ольга. - Він певне до неї ліз і вона його так обцарапала, що певно слід так і лишиться.

- Так йому і треба! - говорить Микола. - Хай знає як мою дочку до такого доводити!

- Ще його обікрали, забрали і мешти, ті весільні, і куртку.

- От, хай тепер ходить голий! Хай знає?

- Свєтка мені ще розказувала, що коли вони жили самі на квартирі, то було інколи, що Володька дуже пізно додому приходив і весь п'яний. А Свєтка не спала і місця собі не знаходила. Навіть ходила його шукати.

- Дурна яка! Та хай би з ним і щось сталося! За таким і не жалко, - говорить Микола.

- А ти його обговорюєш так, а сам ніби не п'єш, - продовжує Марійка.

- Та я гроші не пропиваю і не волочусь десь за домом, на таксі не роз'їжджаю, - захищається Микола.

- Раз вони пізно вертались звідкись. Володька був п'яний. І ліг серед дороги й кричав хай його машина роздавить. Бідна Свєтка ледве його відтягла. Ти собі не думай, вона ж то вагітна була і такого бика спробуй потягни!

- Лишила б його на дорозі. Хай би його машина роздавила.

 

Вкінці грудня Калушу ще раз пощастило у цьому тисячолітті побачити сніг. А він так вкрив був усі стежки, усі доріжки, усі шляхи. Дерева стояли сонні у білому вбранні: хто у білій сукні, а хто у білому фраку. Так гарно, тихо! Горобці цвірінькали свої пісні, а сніг білів у тіні дерев, кущів, будівель, а на сонці - виблискував чимось таким незвичним, - такого певні і в природі не буває, хоч як не буває, коли воно є; це я щось вже не те кажу; це просто останні дні двадцятого століття...

- Ми з Свєткою, - каже Марійка, - ще в 93-му році читали, що в 1999 році прилетять інопланетяни і будуть нас змінювати. А вже ж то сьогодні буде дві-тисячний рік.

- Е, бабині казки - це все! - продовжує Микола. - Так, ну що ж, - тручи долоню об долоню, - треба ще кілішок випити в цьому році.

- Ти ж казав, що тільки три кілішки вип'єш, - говорить йому Ольга.

- Олюньку, - дивлячись смішними очима на неї, Микола налив повний стаканчик горівки, - сьогодні Новий Рік чи не Новий Рік? Я маю право відзначити? Все-таки нове тисячоліття!

- Ще нема Нового Року, а ти вже святкуєш? - сердиться Ольга.

- І до того ж нове століття буде аж в 2001 році, а не в 2000-му, - додає Марійка. - Тож ти зарано п'єш. Ще цілий рік треба чекати.

- Ого-го! - вигукує Микола, перехиливши стаканчик. - Довго чекати, я так довго не можу.

Ольга і Марійка вичитали йому цілу лекцію про мораль і про шкоду алкоголю. Та він уже до цього звик і не звертав на них ніякої уваги. Бідолашні мати і дочка із такими успіхами зірвуть собі голосові зв'язки, коли не припинять свої спроби врятування цього чоловіка від порожньої справи - поглинання алкоголю.

Хоч весь західний світ - Англія, Італія, Німеччина, Америка і інші країни, - зустрічають у цей момент прихід нового XXI століття, та Україна, зокрема, Калуш і сім'я Бурачків зустрічають всього-на-всього прихід нового 2000-го року, а нове тисячоліття вони відзначатимуть аж наступного року. Така відмінність пов'язана із якимось григоріанським календарем, - навіть не знаю з великої чи з малої букви писати. Це все якась маячня нашої любої і святої, освяченої нашим всепрощаючим Богом, - хай він і їм пробачить за це, - церкви, котра ділиться і на греко-католицьку і на православну, і на ще хтозна-яку. Цікаво, - яка на Україні церква? Здається, православна? Хоча, може і греко... А може і ні?.. Ти, певно, з мене смієшся і глузуєш, - останнє слово зараз дуже модно вживати. Я сама з себе зараз сміюся, глузую. Є ж все-таки чого. Наші Бурачки зустрічають друге тисячоліття, а я тут розвела довгі і не потрібні роздуми на заборонені теми? Тож повернімося до наших героїв і їх проблем.

Коли пробили годинники у калуських домівках і Кучма виголосив свою довгу, ледь нескінченну і багатообіцяючу промову, то... - не бійся, кінець світу не настав, як було у Біблії написано, або, як насправді було у її перекрученому частково перекладі, - то калушани раділи, що мали ще один рік в запасі; ще є час накохатися, наглотатися горівки, налюбитися і "хорошенько" напитися.

- А казали, що буде кінець світу! - критикувала Ольга усіх тих грамотіїв. - Брехуни!

- А може ще буде кінець світу на другий рік? - продовжувала Марійка.

- Точно, - перебив Микола, - тож через рік буде нове тисячоліття. Це просто запад зараз святкує, а ми - через рік.

- Правда, ялинка гарна? - запитувала Марійка, дивлячись на штучну ялинку, і так само штучно прикрашену.

- Е, нащо тобі та ялинка? - говорила Ольга, - Ми її і не будемо збирати, коли тебе не буде.

- Точно, - стверджував Микола. - Якби тебе не було, то б ми і не справляли Новий Рік.

Приємні слова. Зізнання у любові. І так незвично це було сказано і висловлено, що здавалося їх і не було. Бурачки на мають звички казати, що люблять один одного. Але, коли хочуть це висловити, не вимовляючи ці 3 слова, то у них це виходить найкраще, так природньо і щиро, навіть багатий позаздрить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍