Дроянда - Королева місяця та сонця, Дроянда

— Так, я відчуваю, як ми стаємо все ближчими. Здається, що навіть прості моменти зараз мають таку велику силу.

— Все відчувається таким… реальним, — сказала вона, ковтаючи емоції. — Нам потрібно пройти ще багато, але разом все здається можливим. Ми можемо з цим впоратися.

Агафія кивнула, дивлячись на свою подругу, а потім подивилася на дзеркало, де її відображення злегка тьмяніло від свічок.

— Ми сильніші, ніж можемо уявити. І разом — ми непереможні.

Кімната хлопців була зовсім іншою. Вона була простішою, але водночас дуже організованою. Все було на своїх місцях, хоча не бракувало слідів того, що тут живуть молоді чоловіки. На стінах висіли плакати з різними спортивними командами, а на столах були залишки від сніданку і декілька книг.

Нортон і Нік сиділи за столом, пірнаючи в розмову, коли хтось із них запитав:

— Як думаєш, вони зрозуміли, що ми переживаємо за них?

Нік засміявся, відкидаючи назад кілька пасм волосся.

Нік засміявся, відкидаючи назад кілька пасм волосся.

— Не думаю, що це можна не зрозуміти, — він поглянув на Нортона. — Але це, мабуть, гарно. І ми все одно поруч.

Нортон кивнув, злегка розсміявшись. Його думки теж були з дівчатами. Якби вони тільки знали, скільки емоцій він відчував до них. Це було більше, ніж просто прив'язаність — це було відчуття, що частина його світу тепер належить їм.

— Ми повинні бути для них підтримкою. Вони мають знати, що ми завжди будемо поруч.

Нік подивився на Нортона і з серйозним виразом обличчя відповів:

— Я згоден. Це не просто слова.

В кімнаті хлопців затихли, залишаючи лише атмосферу глибокого розуміння і підтримки один для одного.