Дроянда - Королева місяця та сонця, Дроянда

Маленького кафе на краю лісу

Після сніданку дівчата, разом з Ніком і Нортоном, вирушили до класу. Протягом уроків вони відчували, як їхня згуртованість зміцнюється, а підтримка один одного стає ще більш помітною. Кожен рух і кожне слово між ними несла невидима зв'язка, яка тільки посилювалась.

Після занять, коли наставав перерв, Дроянда знову повернулася до своєї ідеї прогулянки. Вона звернулася до Агафії:

— Ну що, готова втекти від усіх?

Агафія сміялася, піднімаючи брови:

— Звісно, ти ж знаєш, я завжди готова. Давайте влаштуємо прогулянку.

Нортон і Нік теж приєдналися до них, і вони вирушили на зустріч до природи. Крокуючи разом по алеї, вони насолоджувалися свіжим повітрям, обговорюючи плани на майбутнє і жартуючи, що їхнє життя нагадує пригодницьку історію.

— Я думаю, що ми точно здолаємо всі труднощі, — сказав Нортон, поглядаючи на всіх.

— Так, але давайте не забувати, що інколи треба просто насолоджуватися моментом, — відповіла Дроянда, притримуючи Агафію за руку.

— Згодна, — сказала Агафія, спостерігаючи за навколишнім світом. — Часом важливо зупинятись, дивитись навколо і відчувати кожну хвилину.

Нік і Нортон тільки кивнули, погоджуючись з думкою дівчат.

Вони прогулювались ще деякий час, зупиняючись на відкритих галявинах, де могли б насолоджуватись тишею, а потім вирушили до їхнього улюбленого місця — маленького кафе на краю лісу. Тут вони часто зупинялися після важких днів, щоб провести час разом.

— Мабуть, на сьогодні це найкращий момент, — сказала Агафія, коли вони сіли за столик. — Просто бути разом.

Усі погодились. Вони знали, що попереду ще чимало випробувань, але в цей момент вони відчували спокій і гармонію.

Після того, як вони провели кілька хвилин за столиком, насолоджуючись ароматною кавою і спілкуванням, атмосфера стала ще більш розслабленою. Всі відчули, як важливо мати такі моменти, коли можна просто бути разом, без тиску і турбот.

Нортон, підіймаючи чашку, подивився на всіх і сказав:

— Знаєте, ми з вами — справжня команда. Це не просто слова. Часом здається, що немає нічого важливішого, ніж бути поруч один з одним.

Нік кивнув і додав:

— Абсолютно, Нортон. Я теж починаю це розуміти. Більше не хочу думати, що все зможу робити сам. Команда — це те, що дає сили.

Дроянда подивилась на них із посмішкою.

— Це справжній подарунок — мати таких людей поруч.

Агафія взяла слово:

— І ми ще більше сильні, коли віримо одне в одного. Не можна зупинятися на досягнутому. Потрібно рухатися далі, разом.

Всі помовчали, відчуваючи, як важливі ці слова для кожного з них. Вони сиділи в тиші, поглядаючи один на одного і на навколишній світ. Час зупинився на мить, і вони відчули, що зараз саме той момент, коли все на своєму місці.

Трохи пізніше, коли вони вирішили повернутись назад до академії, Дроянда подивилась на Нортона.

— Я щось подумала... Нам варто провести час разом, але також подбати про себе. Всі ці випробування, від яких ми постійно втікаємо... Вони вимагають не тільки фізичної сили, але й сили духу.

Нортон погодився:

— Так, треба бути готовими до всього. Тільки не забувати, що важливо не тільки перемагати, але й підтримувати один одного.

Агафія теж підсумувала:

— Нехай це буде нашим планом на майбутнє: ми йдемо вперед, але не забуваємо про те, що нас тримає разом.

Підсумувавши все сказане, вони вирушили назад, відчуваючи, як зміцнюються їхні зв'язки. Вони були готові до всього, що чекає попереду, але тепер це було не так страшно — вони мали один одного.

Коли вони йшли назад, все навколо виглядало як у мрії. Сонце поступово опускалося за горизонтом, і золотисте світло м'яко обвивало їх. Повітря стало свіжим і прохолодним, а дівчата, не стримуючи посмішок, відчували, як їхні серця наповнюються теплом.

Нортон, дивлячись на Дроянду, не міг не помітити, як її очі сяяли — в них була та сама магія, яка завжди захоплювала його. Він відчував, як щось важливе зсередини розцвітає, коли вона була поруч. Її присутність дарувала йому відчуття спокою і одночасно магічного натхнення. Ті моменти, які вони провели разом, були для нього більше, ніж просто приємними — це були моменти, коли все ставало на свої місця.

Нік, йдучи поруч з Агафією, відчував, як його серце б’ється швидше. Він не міг відвести погляду від неї, її посмішка, її жартівливий тон — все це зачаровувало. Кожен раз, коли вона сміялася, він відчував, як в ньому щось розцвітає. Ті почуття, які він намагався приховати, тепер ставали очевидними. Кожна її хвилина поруч з ним була безцінною.

Агафія, злегка присмоктуючи повітря, відчула цей момент єдності з усіма. Вона, як і Нік, відчувала неймовірну близькість до кожного з них. Цей день приніс стільки емоцій, що навіть слова здавалися зайвими. Вона обійняла його поглядом, і він відповів тим самим, немов кажучи без слів: "Я тебе розумію."

Дроянда пізніше зауважила, як ці миті зміцнили їхні стосунки. Кожен крок був важливим, кожен погляд мав значення. Вона піймала погляд Нортона і не змогла стримати усмішку. Це було більше, ніж просто взаємопідтримка, це була справжня довіра, готовність подолати все разом, що б не стало на їхньому шляху.

Коли вони повернулися до академії, серце кожного билося в унісон. Залишалося тільки одне — рухатись далі разом, адже вони знали, що тепер у них є не лише сили, а й підтримка один одного.

Кімната дівчат була наповнена теплом і затишком. Стелажі, заповнені книгами, м’які подушки, свічки, що м’яко світили в тіні, створювали атмосферу спокою і безпеки. Агафія і Дроянда сіли на ліжка, одна навпроти іншої. Легкий подих вітру через відчинене вікно приносив запах квітів з саду.

Дроянда лягла на ліжко, зручно притулившись до подушок, і подивилася на Агафію.

— Ти відчуваєш, як все змінилося? — запитала вона тихо, злегка задумливо.

Агафія сиділа на краю ліжка, згадуючи останні події. Вона відчувала глибокий зв'язок з кожним словом і кожним рухом. І хоча її серце билося швидше від пережитих емоцій, вона все одно відповіла спокійно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍