Аліна Скінтей - Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей

- 70 -

Перед столом Уайта стояли Седрік і Каран, обидва тримали руки за спиною, чекаючи на наказ від Роувена. Вони стояли в напруженому очікуванні, готові виконати будь-які вказівки.

Тим часом капрал гільдії Анзу займався перекладанням паперів з одного місця на інше. Він уважно переглянув всі документи, підготовлюючи їх для подальшого використання та для передачі повноважень. Його робота завжди вимагала точності та уваги до деталей, цього разу він хотів максимально забезпечити правильність обробки  інформації та проведення якісного відбору. Відбір, який був для замилення очей, із самого початку був фальшивим.

«Принаймні цей фальшивий відбір справді став реальним», — думав Роувен, ставлячи підпис на останньому документі.

— Тут є вся інформація стосовно відбору, — нарешті вимовив Уайт, відірвавши погляд від  паперової документації й поглянув на військових чаклунів. — Я та капрал Даерон закінчуємо тут справи. Король прикликав нас назад до столиці. Відбір закінчите ви, як вповноважені чаклуни, і власне замісники. Ознайомитеся із деталями, й поділите між собою обов’язки, або просто кожен візьме справу свого капрала. Зверніть увагу на список учасників, він змінився. Все зрозуміло?

— Так, — в один голос промовили Седрік та Каран.

— Питання?

— Ні.

— Роорн, ти можеш бути вільними. Стормград, а  ти залишися. Є питання, які потрібно обговорити.

Каран вклонився, віддаючи честь не своєму капралу й полишив кабінет, перед цим взяв частину паперів. Седрік лишився стояти на своєму місці. Він був не набагато старшим за Роувена, але його зовнішність робила його старшим свого віку.

— Прослідкуй, щоб професор Дукенс оцінив всіх учасників по справедливості, — почав говорити Уайт. — В нього притаманна неприємна риса – оцінювати не лише по здібностях, а й по власних вподобань. І особливо приділи увагу учасниці Татірі Олавей. Її здібності справді недооцінені.

— Особисте питання можна?

— Звісно, — Уайт все ще був напруженим після подій з Аберхат.

— Це не схоже на тебе, — відверто поділився Седрік.

— Що саме?

— Ось це все, — Стромград розвів руками. — Тільки сліпий не помітить, що вся справа в жінці, — Седрік поглядом вказав на верхній аркуш в якому було начеркане прізвище – Аберхат. — Чому король прикликав назад двох капралів, яким доручив місію із самого початку?

— Пізніше, — стомлено промовив Роувен. — Пізніше я тобі все поясню. Зараз мені терміново потрібно повертатися до столиці.  І ще, всім учасникам заборонено покидати територію міста доки не закінчиться відбір.

— Нам їх що утримувати силою?

— Картки, які були видані кожному чаклуну для ідентифікації їхньої магії. Активуєш заклинання відстежування, і ти бачитимеш переміщення кожного. — Думки Уайта крутилися навколо Олавей, яка могла відправитися до столиці за подругою слідом. — Не утримувати, попередити, що той, хто покине місто під час випробування, втратить можливість приймати далі участь. І навіть якщо вони вирішать знехтувати можливістю, нагадай всім – пройти відбір,  чаклунам без ліцензії – це наказ короля. І за не виконання, чекає неприємне покарання.

«Олавей має залишитися тут!»

— Буде виконано, — чітко сказав Седрік, розуміючи що розмова закінчена, він взяв решту документації й покинув кабінет Уайта.

Серце Роувена давно так пришвидшено не билося. Лист короля був йому не зрозумілим, дивним, частково навіть безглуздим.

— Це все позбавлено логіки! — та щоб Роувен не думав, діяв він згідно з наказом Едейна Астріда. — Я точно пожалкую про свої дії… ні я вже жалкую, що відпустив її руку.

Роувен стоїть перед столом, який все ще завалений  паперами та документами. Його обличчя напружене, а очі сповнені вагання. Його щелепи стискаються, відчуваючи наплив люті за свої дії, лють яка протистоїть його внутрішнім принципам. Він блискавично залишає гостьовий будинок, та перед тим як взяти свого  коня зі конюшні, яка поруч з таверною, він помічає срібного магічного коня – лікаріса.

— Я не знаю чия ти, — він підходить до коня впевнено, проводячи рукою по її срібній гриві, — та я тебе позичу на певний час. Мені дуже потрібно якнайскоріше добратися до однієї пані. Я їй завинив кілька важливих слів. Обіцяю повернути тебе твоєму хазяїнові.

Кожен рух тіла, кожен жест, що робить Уайт, свідчить про його внутрішній бій, який не може бути виражений словами.

Лікаріс спочатку видає голосне ржання, почергово топчучи землю передніми копитами,  та зрештою нахиляє голову, мов даючи згоду.

Роувен встає ближче до коня, витримуючи зо дві хвилини, перед тим, як висісти в сідло. Його погляд уважно спостерігає за твариною, міряючи відстань і враховуючи кожен рух коня. Зібравшись з максимальною уважністю, він рішуче підходить до коня і, робить плавний рух, легко піднімаючись у сідло.

Кінь миттєво розгортається під ним, і вони пускаються вперед. М’язисті ноги коня здійснюють потужні стрибки, швидко прокидаючи ґрунт під ногами. Роувен утримує віжки твердо, відчуваючи кожний рух і кожне зміщення ваги, щоб спрямувати коня. Вони рухаються з такою швидкістю, що листя землі майорить і дерева мимоволі минають їх, зникаючи у  лісовій пітьмі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍