Наталія Ярославівна Матолінець - Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець

вас усюди. Не тому, що я погана й жорстока людина. А тому, що така людина — ви. Якщо піддаєте сумнівові слово королівського чаротворця, то приміряєте все до себе й розумієте, як завиграшки порушили б це слово, чи не так?

— То ви пропонуєте мені відмовитися від усього і не даєте гарантій безпеки? Не дуже вигідна пропозиція, маестре Престе.

— Боюся, ви мене вкотре неправильно зрозуміли. — Жаррак відірвався від крісла, підступив до Фрейріха і двічі вдарив артефактом об паркет, видобуваючи з коротким шепотом нитки чару, які скутали його зброю і потяглися вгору, мов підірвані вітром. — Я пропоную вам відмовитися від небезпечної та беззмістовної затії або померти. Час обирати.

* * *

Будити Ельбраха дзбаником холодної води не довелося — він розклепив повіки, щойно Жаррак перевів подих і зняв із нього сонний чар. Герцог позирав поперед себе причмелено, мовби сон ішов укупі з похміллям. Проте щойно він сфокусував погляд на чаротворцеві та його дружині, причмеленість мов рукою зняло.

— Що ви зробили зі мною? — поцікавився Ельбрах з придихом. — Що тут коїться? І де мій супутник? — Він черкнув поглядом порожній стілець, котрий до того займав припнутий путами Фрейріх.

— Ви поринули в сон, маестре, — спокійно мовила Канре й налила йому, а ще собі й Жарракові вина. — Що ж до вашого супутника, то він більше не зможе бути в нашому товаристві.

— Панно прекрасна, годі замилювати мені очі.

Герцогові руки сіпнулися до жилетки, й він узявся нишпорити по кишенях. Канре знала, що Ельбрах шукає: синій камінець в оковах металевого плетива, камінець на ланцюжку, котрий допомагав йому визначати, коли співрозмовник бреше, а коли каже правду. Але карлінет лежав тепер у внутрішній кишені Жарракового жилета. Чаротворець спостерігав за пошуками алхіміка, котрий не зважувався вголос заявити, що привіз із собою суворо заборонену франськими законами річ, тож зараз хмурився, але мовчки шукав свою згубу.

— Вибачте, це я дозволив собі наслати на вас сон. — Жаррак схилив голову. — Та в нас відбулася тривала й складна розмова з маестром Віллем Фрейріхом, убивцею мого доброго товариша Айнфрада Ґрехама. У мого дому був кровний борг перед Ґрехамами, тож я просто не міг залишатись осторонь.

— І де він, цей Вілль безголовий? — огризнувся Ельбрах, уперше на пам’яті Канре відверто роздратований.

— У садах засвіття, герцогу. Я його вбив.

* * *

— Якщо ви це зробили, у чому я відверто сумніваюся, — прошепотів Ельбрах приголомшено, — то моя думка про ваш гострий розум розвіялась остаточно. Я чув про трагедію в роду Престів, яку принесла битва при Нансіні, але не думав, що ви втратите глузд через неї.

— Ми переповіли вам усе, що знаємо самі, — відказала Канре, примітивши Жарракові блідість і виснаження. Він старався не показувати втоми, поки розмова не завершена, та вона однаково бачила ці найменші зміни, бо надто звикла помічати деталі всього.

— Ви й помислити не можете, що таке вбивство спадкоємця великих. Коли ваш так званий чоловік бажав правосуддя, то мав би передати його віннській Раді й представити свої докази. Хоча як він представив би щось, коли має вас? Живий доказ найбільшого гріха.

— Раджу добирати слова, герцогу, — спокійно озвався Жаррак. — Інакше мені не становитиме проблеми дати вам поспати ще трохи й продовжити розмову, коли ви остудите голову.

— То ви хочете вбити і мене, — пополотнів алхімік. — Надумали собі, що тепер, на посаді королівського слуги, можете… Ні. Слухайте сюди, Престе, — він заговорив швидко, достоту боявся, що не встигне, перш ніж чаротворець знову нашле на нього сон. — Слухайте: я маю впливових друзів усюди. І був би дурнем, якби отак просто, без найменшої підготовки, прийшов до вас із тією інформацією, котрою володію. Тож, якщо зволите говорити відверто, не раджу вам навіть думати про напад. Не раджу шукати вбивств чи інших гріхів, які ви зможете записати на моє ім’я. Бо якщо спробуєте, то довірені мені люди негайно надішлють листа з детальними доказами сумнівної вищості вашої шановної жони до Сонцесяйного правителя, хай йому ще сто літ. І ваш світ, вибудуваний на брехні, розсиплеться в друзки, мов за помахом артефакта. Чули?

— Знаєте, маестре Ельбраху, — мовила Канре, щоб дати Жарракові час перевести подих. — Але ж весь наш світ збудований на брехні. Весь — від Ліру до Ермани, від Скандіякку до Суланни. Брехня про страшну хворобу, про благословення вищих, брехня про золоту гілку, послану господом. Просто ви перебуваєте по зручний бік цієї брехні, тож вважаєте її прийнятною, допустимою, навіть корисною.

Ельбрах хотів щось відповісти, проте розтулив рота й проковтнув ці слова, натомість його погляд ковзнув по артефактові на Жарракових колінах. Канре осміхнулася: повірив. А план міг спрацювати лише в тому разі, коли алхімік безоглядно повірить у загибель Вілля Фрейріха та в загрозу власній високій персоні.

Чаротворець вичікував і не показував, що його хоч скільки стривожили погрози передати франському правителеві нищівну інформацію про служку-вищу.

— Я не вбиватиму вас, герцогу, — врешті мовив Жаррак із помітним жалем у голосі. — Я співпрацюватиму з вами. І побачите: у нас буде прекрасний альянс.

* * *

— Ви хочете більше, ніж пропонуєте, — відказав Ельбрах, мружачись. Він уже опанував себе після звістки про смерть Фрейріха — принаймні з його поведінки скидалося на те.

— Я пропоную вам альянс. Якщо допоможете мені довести Сонцесяйному страшну й незворотну загрозу синьки, я потурбуюся про те, щоб ваше ім’я не з’явилось у жодному переліку прихильників оливети, які дуже цікавлять мого правителя і зовсім скоро зацікавлять вищу Раду Вінну, — повторив Жаррак, котрий до того докладно пояснив Ельбрахові свій план, який викликав у герцога достатньо здивування.

— Вінн не буде коритися забаганкам вашого короля, — обурився Ельбрах.

— Певна річ. Але співпрацюватиме з ним — от як ми з вами. Усі ваші плани щодо синьки коли ще не вигоріли, то вигорять дуже скоро. І якщо серед прихильників оливети майне ваше ім’я, то будьте певні: згорите як зрадник держави. Або безславно будете вбиті у власному ліжку однієї ночі.