Наталія Ярославівна Матолінець - Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець

заборону на її використання? Якщо вважаєш, що її забрав я, тоді готуйся до розчарування. Цю цанію, придбану вами на торгах, привезли з Жуану на моє власне замовлення.

Жаррак клацнув пальцями:

— Як скажете. Люба маестро, подайте-но мені келих.

Фрейріх пополотнів:

— Як? Ви не позбулися її? Зовсім згубили голову? Хочете нас усіх порішити?

— Не тремти, Віллю, — відповів Жаррак і урочисто підніс цанію з вином угору. — За твоє здоров’я!

Сонце прошило бокал скошеними променями, коли чаротворець перехилив його і випив усе до дна.

* * *

Суміш подиву і страху на обличчі віннського алхіміка проступила, щойно Жаррак спорожнив бокал і поставив його на столик. Не дивина: жоден маестр, хай і королівський чаротворець, не славився до того вмінням випити повен келих найгіршої трути, встояти на ногах, ще й усміхатися, як сонце ясне.

Вдовольнившись враженням, яке на Фрейріха справив його вчинок, Жаррак перехопив ціпок у праву руку і вказав навершям на алхіміка.

— Тепер, Віллю, час дізнатися найважливіше. Баночки, які ви викрали з дому Айнфрада Ґрехама після того, як убили його, не містять цінної цанії. Ані інших дорогих трут чи ліків, як ви вирішили, дослідивши таємний сховок мого покійного друга та бирки на його запасах. Бо Айнфрад Ґрехам мав свої методи позначати зілля. Але ви не знали про це і були свято певні, що викрали цанію. Бо не могли впевнитися — баночку з цією трутою дійсно ліпше не відкривати, така вона летка й небезпечна. Ви ж хотіли берегти свій набуток у таємниці, але потребували коштів для того, щоб зоставатися в Івеліні. Тож коли моя дорога жона привезла баночки з Альтесштадта, ви впізнали їх з першого погляду. І остерігалися, що там цанія, якою — от іронія! — я запланував вас отруїти. Але там, маестре, лише слабкий підсилювальний порошок. Тож можу запевнити: ви здійснили неймовірно вигідну оборудку, спродавши мені найдешевшого зілля на три наперстки за ціною рідкісної речовини з Жуану.

Фрейріх вилаявся. Його плечі опустилися, погляд уперся в підлогу. Канре майже бачила, як думки сновигають у маестровій голові, поки він шукає, за що ще зможе зачепитися й вибороти собі шлях для відступу.

— Гаразд, — утомлено озвався алхімік по хвилині мовчання й шаркання ногами по підлозі. — Гаразд, що ви за це хочете? Як угамувати ваше бажання зіпсувати мені життя?

Жаррак розправив плечі:

— Ви визнаєте себе винним у вбивстві Айнфрада Ґрехама?

— Престе, не грайся в правосуддя, бо й не такі праведники згоряли. Мене цікавить, як заткнути твої претензії. Все має ціну. Тож назви свою і припини прикидатися, що робиш це задля встановлення справедливості.

— А задля чого ж, із вашого погляду, я це роблю? — Жаррак мигцем зиркнув на Канре, й вона зрозуміла цей знак: слід перевірити, чи Фрейріх дійсно забув про неї.

Алхімік у її бік навіть не дивився і затято мовчав.

— Я знаю, за чим ви з герцогом ведете полювання, — озвався Жаррак. — Знаю, чому вбили мого друга, і знаю навіть, що буде далі.

— Вам не личать погрози, Престе.

— Це не погрози. Вважайте їх пророцтвами. — Чаротворець опустився в крісло й витягнув ноги до вогню. — Отже, пророцтво перше: інформація щодо вашої торгівлі цанією і того, як і за яких умов ви її здобули, надійде до уповноважених осіб при дворі правління Вінну. Через те, що ви втрапили в неласку своєї сім’ї, очікувати допомоги з їхнього боку не варто, тим паче, скоро на сцену вийдуть інші питання, які віднадять ваших близьких втручатися. Пророцтво друге: дуже скоро всі члени так званої «спілки оливети» стануть відомі Сонцесяйному королю, і він задіє численні сили у Франі та за його межами, щоб позбутися їх. І коли ваше ім’я з’явиться в цих списках заколотників, спокою не знайдете ніде. Бо щойно Ермана пов’яже себе з Франом узами династичного шлюбу, Вінн опиниться поміж ковадлом і молотом. На цьому всі ваші плани догорять під корінь. Тому ось вам третє пророцтво: якщо порвете всі зв’язки зі спілкою, покинете шукати зілля Гвеннана і поїдете з Франу негайно, то інформація про вбивство алхіміка на ваших руках може залишитись у цих стінах.

Фрейріх довго-довго вдивлявся в Жарракове лице — так довго, аж Канре була вирішила, що він володіє вмінням читати думки, яке — за легендою — колись корилося високорідним; але чоловік запевнив її, що нині ніхто вже не володіє таким, без сумніву, цінним даром.

— Чому ви прагнете вивести мене з гри за зілля та фактично врятувати? — видихнув алхімік. — Ще кілька хвилин тому я був певен, що ви палаєте бажанням мене вбити, і то власноручно.

— А я дійсно палаю бажанням убити вас, — напрочуд тепло для таких слів усміхнувся Жаррак. — Але не забуваю, що переді мною — син великого роду Фрейріхів. Тож знаю, якою стане ціна мого пориву. Тут треба діяти згідно з законом. Якщо бажаєте випробувати свій талан проти неспростовних доказів, я залишу вас на поталу Раді Вінну і дам змогу отримати підтверджену судом і Його Королівською Величністю смерть, котра личить благородному маестрові.

— Рада Вінну, королівське рішення… Ви так упевнено говорите про речі, на які навіть не маєте впливу.

— Я надивився багато, щоби передбачити розвиток подій.

Спостерігаючи, Канре шкодувала, що в них лиш одна Нитка, — здавалося б, це такий легкий шлях позбутися загрози! Та Жаррак напередодні розсміявся на таку заувагу й повідомив, що саме використання Нитки Атаїс — дуже непростий процес. І витрати сил, яких вона вимагає, здатні вгробити чаротворця на раз-два. Тож він волів би не повторювати цього досвіду. Тим паче, Жаррак мав інші плани на герцога Лорингії.

— Якщо я погоджуся покинути Фран і порвати зі спілкою оливети, — врешті почав Фрейріх, стискаючи долонями бильця крісла, — то звідки мені знати, що ви дотримаєте слова? Звідки знати, що не забажаєте раптом скористатися цією історією, щоб зробити з мене свого пішака чи відбувайла?

— Нізвідки. Я хочу, щоб ви відчували непевність свого становища і загрози, які супроводжуватимуть