Жан-Крістоф Гранже - Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже

— Зрозуміло. — Медик скинув паперову шапочку і скуйовдив своє сиве волосся. — Я також хотів би поговорити ще про дещо… Мої колеги розповідали про численні шрами на тілі вашої матері. — Йому, здавалося, було незручно говорити про це. — Я й сам їх помітив. Вони свідчать про жорстоке поводження впродовж багатьох років. Щось на кшталт самокатування…

Обидва Морвани мовчки дивилися на лікаря. Мовчанка здавалася ледь не ворожою.

Нарешті Ерван порушив тишу:

— Чоловік усе життя лупцював її. Припікав, мучив, принижував. Тепер, коли він нарешті відкинувся, було б непогано, якби жінка змогла його пережити. Хоча б трішечки насолодитися життям і…

Лоїк штовхнув його плечем, аби перервати цинічну тираду:

— Можна її побачити?

Об одинадцятій вечора обидва брати ще сиділи біля материного ліжка.

Похована під трубками й дротами, оточена хитромудрими пристроями з підсвіченими екранами, вона здавалася вдвічі меншою. Видно було тільки жовтаве чоло й жахливо запалі очі, бо нижню частину обличчя затуляла маска, яка ніби дихала за жінку.

Лоїк з Ерваном не розмовляли. Їм було гаряче, хотілося їсти, обом усе набридло. Але вони чекали: нарешті Ґаель відповіла на дзвінки й пообіцяла приїхати ближче до півночі. Звідки вона їхала? Жодних уточнень.

Щочверть години Ерван виходив у коридор потай прослухати повідомлення — у лікарні забороняли користуватися мобільними телефонами. Облава застрягла. Опитування сусідів дали суперечливі дані. Пошук свідків приніс поки що лише брехливі чи безглузді заяви. Блокпости тільки створили затори. Ерван знав, що від завтрашнього ранку операція піде на спад: ніхто не збирається без кінця мобілізувати сили поліції, щоб вистежити вбивцю без жодних прикмет.

Пошуки його групи також нічого не дали. Хворі, яких Ізабель Баррер лікувала під час роботи в психлікарнях, досі залишалися там, або ж їх контролювали за допомогою хімічних препаратів. Пацієнти «Феянтін» — чиї імена нереально було дізнатися — спокійно спали, і до того ж, Ерван сумнівався, що хтось із них міг би стати вбивцею. Що ж до клієнтів Катца, вони також жодним чином не були пов’язані ані з найменшим насильством. Стандартний невроз класу люкс.

Залишалася Людина-цвях, кремований убивця, привид із Шарко.

Цим Ерван збирався займатися з самого ранку: повернутися й ще раз допитати Ляссе. Перед від’їздом він також сподівався притиснути Хосе Фернандеса, або ж Плага, але Тонфа досі його не знайшов.

Окрім цього, хлопці зайшли до помешкань на вулицях Ніколо й де ля Тур. Жодних слідів сквотера, ані найменшої підозрілої діяльності в околицях. Ерван помилявся: убивця, певно, не мав ключів від квартир Ізабель, ба навіть інших її адрес. Але куди він міг подітися?

У ці невтішні дні він отримав інший тривожний виклик: Жерар Комб із клубу стрільби в Епіне-сюр-Сен попередив його, що Лоїк забажав купити в нього «Beretta 92», підготовлену ним власноруч. Міряючи кроками коридор, Ерван крізь прочинені двері поглядав на брата, який дрімав біля ліжка Меґґі.

— Сподіваюся, ти відмовив йому?

— Ну…

— Що?

— Він запропонував цілу купу грошей.

— У нього немає дозволу.

— І все ж таки це один із найкращих стрільців, яких я будь-коли зустрічав.

— Лоїк?

— Кожна його куля влучила в яблучко, та ще й з обох рук.

Брат був амбідекстром, але звідки в нього досвід стрільця? Що він собі намислив? Що збирався робити з пістолетом Лоїк, який переміщувався досі виключно між авеню Матіньйон і Трокадеро?

— Я заберу ствол, — підсумував Ерван. — Якщо не вдасться, склепаю тобі обвинувачення в незаконній торгівлі зброєю.

— Морване, я…

Повернувшись до палати, він допитав брата, але без жодного успіху. Лоїк ухилявся від пояснення причини і відмовлявся повернути пістолет. Вони півголосом накричали один на одного біля материного ліжка — не найліпше місце для армреслінгу.

За годину — ще один дзвінок, ще одна причина для тривоги. Фітуссі повідомив найсвіжіші новини: Трезора Мумбанзу, напідпитку, близько шостої вечора в готельному номері пристрелили двоє його охоронців із Лубумбаші, але й самі загинули в сутичці. Фітуссі був не надто проникливий, але достатньо обізнаний — «Coltano», Катанґа, вбивства Нсеко й Монтефіорі, — щоби пов’язати цю стрілянину зі смертю Морвана. Перш ніж поспілкуватися з Ке-д’Орсе, він хотів дізнатися думку Ервана, який залишився на своїх позиціях: ані слова про відповідальність Мумбанзи за вбивство батька чи про махінації довкола «Coltano» й нових родовищ.

Насправді Ерван нічого не знав про цю смерть, що сталася так вчасно. Щиро кажучи, аж занадто швидко. Балаґіно й далі замітає сліди? ООН закручує гайки по смерті Понтуазо? У «Coltano» вийшли на нове коло гри в стільці? «Негритянські мутки», як казав Морван?

Щойно поклавши слухавку, він почув цокіт підборів у холі. Крізь шибки в дверях побачив Ґаель — рожеві щічки й чорна шапка.

— Де ти була? — Ерван зробив крок їй назустріч.

— У Швейцарії.

— Господи… — просичав він крізь зуби.

— Як почувається мама?

Брат схопив її за плече й штовхнув до службових сходів.

— Що таке? — скрикнула вона.

— Іди вперед.

Ерван змусив сестру збігти донизу, і вже за кілька секунд вони були надворі, далеко від задухи, запаху дезінфектора, облущеної фарби.

— Тільки не кажи мені, що це ти кокнула Мумбанзу.

— І що далі?

— Ти вже геть здуріла?

— Це ж він убив тата, хіба ні?

Ерван, приголомшений, затулив обличчя долонями.

— Ти вирішила вбити людину своїми маленькими ручками, навіть не знаючи, винний той чоловік, чи ні, не цікавлячись, ким він був?

— Ти сам сказав мені…

— Я виклав тобі найімовірнішу гіпотезу. Цього не достатньо, щоб його судити, а тим паче — страчувати. Ким ти себе уявила? Мечем правосуддя?

Замість відповіді