Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

— Ма-а-а-а! — кричить Пенсі. Сльози зриваються з очей.

Тато вкладає її в маленькій кімнаті, набридлій крихітній кімнаті. Ох, краще б вона взагалі не виходила з неї!

— Татку, ні, не йди! — тягнеться Пенсі. Але татко ласкаво гладить її по голові і плечах, прикриває великою долонею їй очі, цілує в лоб. І маленькі дверцята зачиняються, залишаючи її на самоті.

«Донечко… Коштовність, будь хорошою дівчинкою і зачекай», — кажуть їй, і вона слухається. Вона тепер завжди буде слухатися, ніколи не порушить правил.

Далекий несамовитий крик змушує її стиснутися від жаху, а тиша, що настає після того крику, ще страшніша. Йде час, але ніхто не приходить. Не повертається за нею.

Але Пенсі чекає, бо обіцяла, вона обіймає іграшки і чекає, поки нарешті не засинає дуже глибоким сном.