Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

Вона прийшла туди, звідки все почалось.

— Тут були двері... — шепоче Пенсі. І одразу ж знаходить їх: дві широкі пласкі сходинки й округлий двірний отвір, стіни поруч немає. За входом — такі самі сходинки вниз і широка зала. Під ногами залишки дерева і каміння, примерзле вкрите кригою листя, пророслі крізь підлогу кущі. Біля стіни зали уламки і залишки двох статуй, що колись стояли пліч-о-пліч.

— Батько розповідав, що так було завжди, — тихо каже Фалетанотіс. — Коли ти стаєш дорослим і відправляєшся мандрувати світом, то в різних місцях створюєш такі от зображення, вкладаючи частинку свого дейд, тонку смужку. І поки ти живий і здоровий, камінь тримається, а ти через нього підтримуєш зв'язок з рідними навіть на дуже великих відстанях. Коли статуї пошкоджуються, це означає... 

— Смерть, — продовжує за нього Пенсі. Але статуї не хвилюють її зараз, бо ноги самостійно крокують далі.

Велика зала залишається позаду, з неї починаються три коридори. Бічні оперізують весь будинок, створюючи лабіринт, з'єднуючи інші кімнати, обплітаючи центр будинку; і закінчуються вони виходами в сад. Чомусь Пенсі впевнена в цьому, хоча який сад може бути в Чорному лісі? 

А от прямий і короткий коридор приводить їх у таку ж напівзруйновану, як і все тут, кімнату. Але скоріше, це кімната в кімнаті: посеред цього відносно великого простору є стіни поменше, ніби маленький будиночок зі скляним дахом, і це маленьке приміщення якраз добре збереглося. Пенсі йде вперед, під її ногами хрумтить сніг і гілки якоїсь рослини. Колись вона була тут скрізь, поки холод і час остаточно не знищили її.

— Це лаваска, — чує вона. — В'ється, швидко росте, обплітає все, що трапляється їй на шляху, і відлякує звірів своїм запахом. Невибаглива, не боїться холоду, для росту їй вистачає навіть крихт соми. Захист. Але без соми у нинішні часи вона не розмножується, треба кожен паросток вирощувати із насіння, підживлюючі його своєю сомою. Тому термін життя лаваски обмежений.

— Скільки років?

— Людських? — із сумнівом у голосі уточнює Фалетанотіс і, дочекавшись кивка, відповідає: — Трохи більше сотні, десь сто двадцать чи сто сорок.

— Ясно, — шепоче Пенсі у відповідь. 

Але думки її вже далеко, свідомість поступово огортає туманом. Вона зупиняється навпроти маленької кімнати і стає на коліна. Дверцята, що ведуть всередину, розраховані скоріш на дитину, а не на дорослу жінку у зимовому одязі. Втім їй вдається протиснутися. 

Всередині її накриває хвилею спокою і сонливості. Пенсі падає на підлогу, вкладається на лівий бік, підтягує коліна до себе, згортається у грудку, як тільки може. В темряві стеля кімнати світиться синім кольором, а стіни едва відчутно гудуть. Тепло жар-каміння топить багаторічний лід, і під її пальцями з'являються краплі води. Пенсі проводить руками навколо, намацує щось невеличке округле під снігом, обхоплює знайдене всією долонею і притягує до грудей. Очі її заплющуються, і будь які звуки зникають, поглинуті частково зруйнованою, але все ще діючою кімнатою. Вона засинає.

Пенсі нудиться. Їй нікуди себе подіти.

Матусенька, як і раніше, швидко втомлюється і часто спить, а татко, на жаль, пропадає далеко в лісі. З собою її не бере. Але ж їй так нудно! У цьому домі не дуже багато цікавого, хіба що відали, які їй приносить татко, та кілька книжок. Але й вони набридають. До того ж треба майже постійно сидіти у маленькій кімнаті. 

От якби вийти погуляти… Але їй не можна. Чи можна? Адже матуся спить.

Ідея Пенсі подобається. Вона всього лише гляне одним оком на сад, що там зараз. І навіть не чіпатиме важких кам'яних дверей, виповзе з віконця. Вона спритна і швидка. Туди — і назад. Адже татко скоро повернеться, його слухати цікаво! А потім і матуся прокинеться!..

В саду росте лаваска, і в неї чорненькі круглі ягідки. Пенсі збирає цілу жменю і сипле їх собі до рота. Такі смачні!

Може, пригостити ними маму? І вона повеселішає, можливо, навіть одужає!

Цього разу Пенсі збирає ягоди повільніше, вибирає найкрасивіші, найстигліші…

Якийсь підозрілий шурхіт змушує її повернутися і подивитися у той бік. Із-за найближчого куща показується довга важка морда, повна гострих зубів. Слина чудовиська капає на землю. Воно знаходить Пенсі поглядом круглого червоного ока і з його горла виривається зловісне «к-к-к», а довгий хвіст вибиває з найближчого дерева тріску. 

Пенсі кричить від страху. Ягоди падають з долоні, розсипаються по землі. Її ноги не рухаються. Чудовисько смикається в її бік... Але тут навколо неї здіймається яскраве полум'я, відгоняючи небезпеку, а поперек живота її хапає сильна, гаряча рука.

Татко!

Чудовисько верещить, смердить паленим хутром, воно величезне і страшне, оскаженіле. Дерева навколо спалахують. Вогонь скрізь. Але серед диму є ще хтось, ще одне чудовисько з такою ж самою довгою шиєю.

— ...ларетіс! Нас вистежили! — чує Пенсі матусин голос, коли вони біжать усередину будинку. Їй важко дихати, дим противний. Вона кашляє. Стіна перед ними розвалюється, в діру видно довгий лускатий хвіст, сиплеться на голови прозора стеля. Пенсі ридає, верещить і тут раптом опиняється в руках матусі. Вона хоче вибачитися, вона не хотіла, щоб так сталося. Мама цілує її, сильно до болю обіймає її, а потім знову віддає татові й зникає в диму.