Стівен Кінг - Аутсайдер

вицвілих тегів-підписів, виведених аерозольними фарбами, — Ралф постановив, що їх лишила малеча, яка заїхала сюди на всюдиході.

— Хтось бачить сліди проникнення? — спитав Юн.

— Нє-а, — відповів Алек. — Не збагну, навіщо вони дош­ки сюди почепили. Щоб пробити в цьому цементному коркові діру, знадобиться добрий заряд динаміту.

— Який тільки завершить роботу, що її розпочав землетрус, — додав Гові.

Голлі роззирнулася й показала вдалину понад капотом кросовера.

— Бачите дорогу по той бік сувенірної крамниці? Вона веде до входу Ахіґи. Туристів через нього до печери не пускали, але там іще багато цікавих піктограм.

— І вам це відомо… звідки? — спитав Юн.

— Туристичну карту все ще можна знайти онлайн. У мережі зараз є все.

— Це називається збір інформації, аміго, — сказав Ралф. — Спробуй якось.

Вони повернулися до кросовера, Гові знову сів за кермо, а Ралф — на пасажирський бік. Гові повільно рушив геть із парковки.

— Дорога тут паскудна, — зауважив він.

— Упораємось, — запевнила Голлі. — По той бік схилу мають бути туристичні будиночки. Якщо вірити газетним статтям, то під час рятувальної операції там мешкав другий загін. До того ж, щойно новини поширились, сюди мали понаїхати репортери й занепокоєні родичі.

— Уже не кажучи про ґав звичайних польових, — мовив Юн. — Вони, мабуть…

— Гові, стоп, — сказав Алек. — Ого.

Вони вже майже виїхали з парковки, приплюснутий ніс кросовера націлився на дорогу до хатинок. І, певно, що й на запасний вхід до Діри. Гові пригальмував.

— Що?

— Може, ми надто все ускладнюємо. Чужинець не обо­в’язково має сидіти в печері, бо в тауншипі Кеннінґ він ховався у сараї.

— Тобто?

— Тобто треба спершу зазирнути в сувенірну крамничку. Пошукати сліди вторгнення.

— Я піду, — зголосився Юн.

Гові відчинив дверцята.

— Чому б нам усім не піти? — сказав він.

  10

Докучники повернулися від позабиваного входу до кросовера, тілистий лисий чоловік саме оминав капот, щоб сісти за кермо. Джек легко зміг прицілитись. Він навів хрестик на обличчя чоловіка, вдихнув, затримав подих і стис хватку на гачку. Гачок не піддався.

На одну кошмарну мить Джек вирішив, що «вінчестер» несправний, а потім усвідомив, що забув зняти запобіжник. От довбень. Джек спробував це виправити, не відриваючи ока від прицілу. Вимащений потом палець ковзнув, і поки Джек клацнув запобіжником, тілистий лисий чоловік уже сів за кермо й затраснув дверцята. Решта також усілися в салон.

— Срань! — прошепотів Джек. — Срань, срань, срань!

Із дедалі сильнішою панікою він дивився, як кросовер перетинає парковку в напрямку службової дороги й поступово зникає з поля обстрілу. Вони промайнуть перший схил пагорба, побачать хатинки, побачать службовий сарай і побачать припаркований біля нього пікап. Чи здогадається Ралф, кому він належить? Звісно що здогадається. Якщо не за наліпками зі стрибучими рибами на боці, то за гаслом на задньому бампері — «ЩЕ Я ЇЖДЖУ НА ТВОЇЙ МАМЦІ».

«Не випускай їх на ту дорогу».

Джек не знав, чи то прозвучав голос гостя, чи його власний, та йому було байдуже, бо порада все одно слушна. Треба зупинити цей кросовер, двох чи трьох потужних куль у двигун має вистачити. Потім можна відкрити вогонь по вікнах. Певно, одразу він їх усіх не підстрелить, бо від скла відбиваються сліпучі промені, але вцілілі розбіжаться по порожній парковці. Може, поранені, і вже напевно ошелешені.

Палець огорнув спусковий гачок, та перш ніж Джек устиг вистрілити, кросовер сам зупинився біля покинутої сувенірної крамнички, від якої відвалилася вивіска. Дверцята прочинилися.

— Дякую тобі, Боже, — пробурмотів Джек.

Він знову прилипнув оком до прицілу й став чекати появи містера Присуду-не-маю. Усі вони помруть, але вождь докучників піде перший.

  11

З розколини, що служила йому схованкою, показався гримучник із ромбиками на спині. Він поповз до витягнутих ніг Джека, зупинився, посмакував тремтливим язиком тепле повітря, потім знову ковзнув уперед. Змія не мала наміру нападати, повзла з суто дослідницькою метою, але коли Джек зробив перший постріл, вона здійняла вгору хвіст і заторохтіла. Джек, який разом із зубною щіткою забув стрілецькі навушники чи ватні тампони, цього так і не почув.

  12

Гові першим вибрався з кросовера. Він став, уперши руки в боки, і споглядав вивіску на землі: «СУВЕНІРИ ТА СПРАВЖНІ ІНДІАНСЬКІ ВИРОБИ». Алек і Юн вийшли з боку водія. Ралф устав зі свого пасажирського боку, щоб відчинити задні двері Голлі, яка не могла впоратися з ручкою. Поки він тримав дверцята, йому в око впала якась яскрава штука на порепаному асфальті.

— Трясця, — сказав він. — Ти тільки поглянь.

— Що там? — спитала Голлі, коли він нахилився. — Що, що?

— Мабуть, це наконечник від стр…

Дзвін вистрілу, мов плавкий удар батога, що його видає потужна гвинтівка. Ралф відчув, як поруч промайнула куля, а це означало, що вона пролетіла на дюйм чи два вище голови. Дзеркальце з пасажирського боку кросовера розбилося й відлетіло, впало на потрісканий асфальт і покотилося, майнувши кількома яскравими спалахами.

— Стріляють! — закричав Ралф, схопивши Голлі за плечі й потягнувши її на коліна. — Стріляють, у нас стріляють!

Гові озирнувся до нього. На обличчі застигли подив і сум’яття.

— Що? Що ти ска…

Пролунав другий постріл, і маківка Гові Ґолда зникла. Якусь мить він стояв на місці, по бровах і щоках стікала кров. Потім адвокат повалився долі. Алек метнувся до нього, але прозвучав третій постріл, який відкинув Алека на капот кросовера. Крізь сорочку над поясом пролилася кров. Юн рушив до нього. Четвертий постріл. Ралф побачив, що куля розпорола Алеку шию, і слідчий Гові зник із виду за автівкою.

— На землю! — закричав Ралф до Юна. — Лягай на землю, він на тому пагорбі!

Юн упав на коліна й поповз. Один за одним пролунали ще три постріли. Шина на одному колесі кросовера засичала. Вітрове скло розтріскалося на молочну сітку й провалилося в салон на водійському місці. Третій постріл приштрикнув заднє крило з водійського боку, а з пасажирського, зовсім близько до місця, де залягли Ралф із Юном, залишив діру завбільшки з тенісний м’яч. Потім — пауза, за нею — ще одна пальба: цього разу на чотири постріли. Задні вікна розбилися та розлетілись великими уламками скла, які не становили загрози. У задньому крилі виникла ще одна діра з нерівними краями.

— Тут не можна лишатися, — сказала Голлі. Голос звучав абсолютно спокійно. — Навіть якщо він нас не підстрелить, то влучить у бензобак.

— Її правда, — сказав Юн. — Алек і Ґолд — як гадаєте? Є шанси?

— Ні, — відказав Ралф. — Вони…

Ще один плавкий удар батога. Трійця здригнулася, зашипіла друга шина.

— Вони мертві, — закінчив Ралф. — Треба бігти до сувенірної крамнички. Ви двоє — перші. Я вас прикрию.

— Я сам вас прикрию, — сказав Юн. — Біжіть ви з Голлі.

Зі стрілецького укриття пролунав крик. Болісний чи злісний — Ралф не розібрав.

Юн підвівся, розставив ноги, узяв пістолет