farculitsa - Відроджені з Попелу, farculitsa

Ріна поглядом попросила його замовчати, і хлопець ображено відвернувся.

— Я не знаю, що сталось в Отраді, — продовжив Юндер. — Але ми вияснимо це. І якщо… — Він запнувся. — Якщо Ріоталі вбив Хіроторі, армія піде за мною. Ми посадимо його до вʼязниці.

Ріна висмикнула свої руки й показала кілька жестів.

— Переклади, хлопче, — наказав йому Юндер, не зрозумівши нічого.

— Він вбив Астрі, — переклав Артур.

Генерал навіть відступив на крок.

— Астрі? — перепитав у Ріни. — Ти бачила це? Він зробив це сам чи це зробив хтось з його людей?

Жінка втомлено зітхнула і нічого не відповіла. Він не повірить. Він міг би особисто дивитись, як Ріоталі розриває її на шматки, і все одно не вірити своїм очам.

— Я піду з тобою, якщо… — почав пояснювати її жести Артур, але в ту ж секунду обурено глянув в обличчя жінці: — Ти нікуди не поїдеш з ним! Він алітерець, Джо!

Ріна роздратовано підібгала губи й повторила свої жести.

— Ні.

Ріна ще активніше жестикулювала, і Юндер не втручався в цю мовчазну перепалку.

“Ти мусиш слухати”.

“Ти одна не підеш”.

“Важливіше потрапити в Даран”.

Незадоволений і впертий погляд Артура.

“Будь ласка, я молю тебе. Зроби це заради мене”.

Кілька секунд хлопець боровся зі своїми почуттями, і всі його емоції відображались на обличчі: від злості й відчаю до прийняття.

— Вона хоче піти з тобою до короля. За однієї умови. Що ти відпустиш мене, щоб я міг повернутись в Даран.

— Я не відпущу хлопця, Ріно, — мʼяко заперечив Юндер, наче вони обговорювали, яку сукню вона планувала замовити.

— Я зроблю все, як скажеш, — крізь зуби продовжив перекладати Артур. — Лише відпусти його, тобто мене.

Він остаточно заплутався і відвернувся. Склав на грудях руки, всім своїм видом показуючи, що не згоден з її рішенням.

— І ти не намагатимешся втекти? — уточнив Юндер.

Ріна кивнула.

— Але тоді мої хлопці особисто проведуть його в Даран. Якщо він спробує втекти, його застрелять.

Ріна недовірливо примружилась, але врешті кивнула.

— Добре, — погодився Юндер і зробив крок назад, даючи можливість їм попрощатись.

Артур ніяково розвів руками, не наважуючись обійняти жінку, і вона сама підійшла, міцно притислась до нього.

— І ти підеш з ним?

Ріні здалось, ніби він ось-ось розплачеться.

— Не йди.

Жінка піднялась навпочіпки й лишила легкий поцілунок на його щоці. Артур, набравшись сміливості, накрив її губи своїми. Це був довгий і гіркий поцілунок. Вони прощались. Вони просили один в одного вибачення. Вони обіцяли виконати задумане.

Врешті Ріна відсторонилась і показала жестами лише:

“Приведи людей. Я вбʼю короля”.

Артур кивнув і зиркнув на Юндера, але той давно відвернувся, не бажаючи бачити їхній поцілунок.