Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

«Ти можеш сама переконатись, що з твоєю сестрою все добре, - рись махнула коротким хвостом та встала на всі чотири лапи, - вона на цьому дереві, - вона махнула мордою на велетня».

Софія зреагувала миттєво, вона підскочила на ноги та побігла до велетенського дерева. Дівчина почала кликати сестру, надриваючи горло. Спочатку відповіді не було, але потім вона почула втомлений голос «Я тут!». Дівчина відчула сльози, хоча це й були сльози радості, та вона хотіла побачити Мар’яну. Вона хотіла переконатись, що з сестрою все добре.

Голос Мар’яни лунав саме з дерева. Софія хаотично оглянула широкі гілки, не побачивши нікого, рушила ближче. «Напевно, вона на верхівці?» - подумала дівчина та підскочила до дуба. Швидко оглянула виступи, спробувала вхопитись руками. Потім поставила ноги та піднялась. Подивилась вгору, знайшла виступ в корі, вхопилась рукою. Піднявши ногу вище, потягнулась рукою за кору.

Несподівано кора тріснула та відвалилась, оголивши стовбур дерева. Дівчина не втримала рівновагу та полетіла вниз, на землю. Впавши, вона відчула сильний біль та застогнала. Відкривши очі, які закрила злякавшись, дівчина побачила найжахливішу картину, що навіть уявити собі не могла. З того місця, де тільки що була кора, почала текти кров. Софію накрила паніка.

«Що ти накоїла? – Софія одразу почула переляканий голос Мар’яни, - що ти накоїла? – сестра почала панічно кричати». Дівчина не розуміла, що відбувається та підскочила на ноги. Вона знову спробувала вхопитись за дерево, одразу відчувши як тепла кров почала текти по її рукам. Вона закричала з переляку та відсторонила руку.

Мар’яна почала кричати, цей крик йшов від самого дерева. Софія була повністю спантеличена, вона вхопилась скривавленою рукою за обличчя. Зрозумівши, що сама замастилась, почала рукавом витирати кров зі щоки, але лише розтерла її. Вона глянула на руки, побачивши що кров тече, наче, з роздертих долонь. Вона закричала та спробувала витерти руки своєю футболкою.

Софія відчула, що їй стає погано, вона впала на коліна. Дівчину знудило на землю, вона почала хапати повітря ротом  

«Ти хочеш врятувати сестру чи ні? – почувся голос рисі в голові, - зараз ти робиш лише гірше».

«Я хочу, я хочу! – в думках закричала Софія, - врятуй мою сестру. Я не розумію, як вона потрапила до дерева».

Софія опустила руки та розвернулась в сторону, де стояла рись. Вона відчула апатію, емоції відпустили дівчину. Одразу, почали німіти руки та ноги. За мить, Софія відчула, що повністю заціпеніла. Їй було вже все одно, аби не чути більше крику та страждань сестри. Вона нічого більше не відчувала, й була цьому рада.

Рись повільно рушила з місця, в сторону дівчини. Вона йшла повільно, наче вийшла на прогулку, махаючи своїм коротким хвостиком. Підійшла до дівчини та нявкнула, лагідно, заспокійливо. Софія не мала змоги рухатись, лише бачила те, що відбувається перед нею самою.

Хижак обійшла дерево, оглядаючи кривду, зроблену Софією та махнула мордою. Зупинилась біля дівчина та оглянула її. Несподівано вона відкрила пащу та загарчала. Блискавично підняла лапу та кинулась вперед. Софія від страху заплющила очі, очікуючи, що от-от відчує страшенний біль від гострих кігтів. Але цього не відбулось. Навколо все стало білим-білим, наче справжня блискавка розірвала повітря.

Софія відкрила очі та побачила перед собою розкриту лапу рисі та збентежений, переляканий погляд хижака. Тварина висіла в повітрі, наче хтось натиснув стоп-кадр, не в змозі ворухнутись.

За мить, білизна спала, повертаючи світові сірі кольори проміжного світу. Сильний імпульс здавив Софії груди, від чого перехопило дихання. Та імпульс породив вибух, від якого рись відкинуло назад. Хижак пролетів не менше п’ятиметрів, впав та покотився по землі, наче перекоти-поле, хаотично намагаючись зупинитись. Але зупинилась рись не сама, широкий стовбур дерева виступив стіною.

Софія почула як хруснули кістки тварини, від чого всередині все міцно напружилось. Рись завила та спробувала піднятись на тремтячих лапах. Вона не розуміла що відбувається, адже вона істота цього світу, її не можливо так нахабно зупинити.

«Ти погана киця, - пролунав дуже знайомий голос, відлунням підхоплений лісом, - дуже погана киця».