Денніс Ліхейн - Містична річка

однострої, його послали на підкріплення банку, на який напала ціла банда. Шон спостерігав на екрані монітора відеокамер банку, як один з охоронців цілком перемінився за дві години, маючи в своїй руці пістолет і відчуваючи його силу. Спочатку він був нажаханий, але хутко подолав свій страх. Він полюбив свій пістолет.

І на мить Шон побачив Лорен, яка дивилася на нього з подушки, притиснувши одну долоню до своєї голови. Він побачив свою омріяну доньку, відчув її запах і подумав, яке то буде нещастя, якщо йому доведеться померти, не побачивши більше ані Лорен, ані свою доньку.

Він зосередив увагу на порожньому обличчі перед собою. Він сказав:

— Джонні, ти бачиш того чоловіка ліворуч від себе? Того, який стоїть у дверях?

Джонні швидко поглянув ліворуч.

— Бачу.

— Він не стрілятиме в тебе. Не хоче стріляти в тебе.

— Нехай стріляє, мені байдуже, — сказав Джонні, але Шон побачив, що його слова дійшли до хлопця, його очі застрибали вгору-вниз.

— Але якщо ти вистрелиш у мене, у нього не буде вибору.

— Я не боюся смерті.

— Я знаю. Але ти розумієш, у чому тут річ? Він не стрілятиме тобі в голову чи в інше подібне місце. Ми не вбиваємо дітей, е. Але якщо він вистрелить із того місця, де стоїть, чи ти знаєш, куди полетить куля?

Шон не відводив очей від Джонні, хоч його голова здавалася магнетизованою пістолетом у руці хлопчиська. Він прагнув дивитися на нього, бачити, де перебуває спусковий гачок і чи має намір Джонні його натиснути. Я не хочу бути застреленим, думав Шон, а тим більше, щоб застрелив мене малий хлопчисько. Більш патетичного способу покинути цей світ годі й вигадати. Він відчував, що Бренден, який стояв ліворуч від нього за десять футів, мабуть, думає те саме.

Джонні облизав губи.

— Вона влучить тобі під пахву, е, й проб’є твій хребет. Це тебе паралізує. Ти будеш, як оті діти, що їх показують у рекламі Джиммі Фанда. Ти їх, звичайно, бачив. Вони сидять на візках, перехилившись набік, не бувши здатними втримати голову на шиї. Ти також станеш таким, Джонні. Людям доведеться тримати тарілку біля твого рота, щоб ти міг смоктати їжу через соломинку.

Джонні, було видно, щось вирішив. Шон побачив, як у темному мозку малого немов спалахнуло світло, і завмер від страху, бо знав, що малий спроможний натиснути на гачок, хай це буде тільки для того, щоб почути звук пострілу.

— Він зламав мій падлючий ніс, — сказав Джонні й повернувся до Брендена.

Шон відчув, як його подих здивовано затримався в роті, й, глянувши вниз, побачив, що пістолет відійшов від його тіла, обернувшись, як на тринозі. Він викинув руку так швидко, наче її контролював хтось інший, і схопився за пістолет, коли Вайті увійшов до кімнати з наведеним на груди хлопця «глоком». З рота в малого вихопився крик — зітхання розчарованого подиху. Такий крик може вихопитися в дитини, коли, розкривши коробку з різдвяним подарунком, вона знаходить там лише брудну шкарпетку. Шон притиснув хлопця лобом до стіни й забрав у нього пістолет.

— Прокляття! — сказав Шон і закліпав віями, дивлячись крізь очі, які заливав піт.

Джонні заплакав так, як може заплакати лише тринадцятирічний хлопчисько, так ніби весь світ повстав проти нього.

Шон обернув його до стіни й відвів руки йому за спину. Він побачив, що Бренден зробив нарешті глибокий вдих, губи й руки йому тремтіли, Рей Гарріс стояв позад нього на кухні, що мала такий вигляд, ніби там пролетів ураган.

Вайті підійшов до Шона й поклав руку йому на плече.

— Як ти?

— Малий наготувався стріляти, — сказав Шон, відчуваючи, що піт намочив йому весь одяг, навіть шкарпетки.

— Ні, я не хотів, — заскиглив Джонні. — Я хотів тільки пожартувати.

— Будь ти проклятий, — сказав Вайті й прихилився своїм обличчям до хлопчакового. — Нікого не цікавлять твої сльози, підлий виродку, крім твоєї матері. А ми бачили й не таке.

Шон заклацнув наручники на зап’ястках Джонні О’Ші, заштовхнув його на кухню й примусив сісти на стілець.

— Рею, ти маєш такий вигляд, ніби хтось на повному ходу скинув тебе з вантажівки, — сказав Вайті.

Рей подивився на брата.

Бренден прихилився до плити, і його тіло безпорадно обвисло. Шонові здалося, він міг би впасти від легкого вітерцю.

— Ми знаємо, — сказав Шон.

— Що ви знаєте? — прошепотів Бренден.

Шон подивився на хлопчака, який шморгав носом на своєму стільці, на другого хлопчака, німого, що дивився на них так, ніби чекав, що вони скоро підуть і він зможе повернутися до своїх відеоігор у задній спальні. Шон був цілком переконаний, що навіть коли він скористається послугами перекладача мови знаків та соціального працівника й допитає хлопчаків, вони скажуть йому, що скоїли вбивство «просто так». Тому що вони добули пістолет. Тому що перебували на тій вулиці, по якій вона їхала. Можливо, й тому, що Рей завжди її недолюблював. Тому що їм раптом спала чудова думка. Тому що вони ніколи не вбивали нікого раніше. Тому що коли ти поклав пальця на спусковий гачок, мусиш на нього натиснути, бо інакше цей палець свербітиме в тебе багато тижнів.

— Що ви знаєте? — повторив Бренден хрипким голосом.

Шон стенув плечима. Він хотів би мати відповідь для Брендена, та коли подивився на цих двох хлопчаків, нічого не спало йому на думку. Взагалі нічого.

На Ґеннон-стрит Джиммі взяв із собою пляшку. У кінці цієї вулиці був дім для літніх людей, збудований з вапняку й граніту ще в шістдесятих роках двадцятого сторіччя. Він мав два поверхи й тягся на половину кварталу по Геллер-корт, вулиці, що починалася там, де закінчувалася Ґеннон-стрит. Джиммі примостився сидіти на білих сходах і дивився назад, униз на Геннон-стрит. Він чув, старих людей звідти виганяють, бо Пагорби стали такими популярними, що власник будівлі мав намір продати її чоловікові, який спеціалізувався на облаштуванні кондомініумів для молодих подружжів. Пагорби як житловий район фактично вже перестали існувати. Раніше їх уважали снобістським братом Низини, але тепер вони вже випали з цієї родини. Незабаром тут усе, либонь, перепланують, змінять назву й відріжуть цей клапоть території від Східного Бакінгему.

Джиммі дістав кухоль з-під куртки, ковтнув трохи віскі й подивився на те місце, де вони востаннє бачили Дейва Бойла того дня, коли незнайомі чоловіки посадили