Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

Він знав, що фаза глибокого сну, під час якої людину розбудити найважче, припадає на першу половину ночі. Його навчали, що найкращий час для таємних операцій — між першою та другою годиною. Дочекавшись, коли годинник показав першу, тихенько підвівся.

Намагався рухатися якомога тихіше. Та в бараку однаково не стихали звуки: хропіння, стогони, сонне бурмотіння. Навряд чи Абдул когось розбудить. Та коли глянув на Вахеда, помітив, що той не спить, а лежить на боку із розплющеними очима, з пачкою сигарет, як завжди, біля голови й спостерігає за ним. Він кивнув, старий відповів тим самим, і Абдул відвернувся.

Виглянув надвір. Яскравий півмісяць у небі освітлював табір. Віконце будки охоронця на стоянці горіло жовтим світлом. Самого чоловіка ніде не було видно, а отже, він усередині.

Зайшовши вглиб майданчика для рабів, Абдул звернув і рушив уздовж паркану, тримаючись за будівлями. Ступав тихо, оглядаючи землю, щоб не перечепитися об щось і не здійняти гуркоту.

Постійно пильнував наглядачів. Визирнувши в бік паркану з-поміж халуп, побачив промінь електричного ліхтаря й закляк. Охоронець сумлінно обходив територію, світячи в темні закутки. Інший вартовий, з копальні, підійшов до огорожі перекинутися з ним словом. Завмерши, Абдул стежив за ними. Нарешті наглядачі розійшлися, і жоден навіть не глянув у бік бараків.

Абдул рушив далі. Перестрів сивого чоловіка, що дзюрив із напівзаплющеними очима, але пройшов далі. Він не боявся, що його помітять інші раби. Ніхто з них не зробить нічого, навіть як здогадається, що він планує втечу. Раби з наглядачами контактували, лише коли цього неможливо було уникнути. Охоронцями тут служили жорстокі люди, які неабияк нудьгували, — небезпечне поєднання.

Абдул вийшов до майданчика охорони. За триста метрів далі було двоє воріт: широкі для машин і звичайні для людей. Обидві брами — замкнуті на ланцюг, одразу за ними стояв вартовий. Зі свого місця Абдул, наполовину схований за наметом, бачив лише темну постать, рівну й нерухому.

Махур розташовувався за парканом між Абдулом і ворітьми, трошки ближче до воріт. Під місячним сяйвом він здавався радше білим, ніж блакитним.

Із цього моменту починався справжній ризик.

Абдул швидко підійшов до огорожі, не вагаючись видерся по сітці, перескочив через панель, приземлився на ноги й заліг на піску.

Якщо Абдула помітять — йому кінець. Однак турбувало його зовсім інше. У разі невдачі решту життя Кія проведе в сексуальному рабстві у джихадистів. Такого Абдул не міг допустити.

Прислухався, чи не пролунає здивованого вигуку або застереження. Лежав так тихо, що чув власне серце. Невже охоронець помітив його краєм ока? Невже він зараз дивиться в цей бік, гадаючи, що то за темна пляма на землі, розміром із високого чоловіка? Може, вже й автомат скинув, про всяк випадок?

За кілька хвилин Абдул обережно підвів голову й кинув погляд на ворота. Темна постать вартового так і стояла непорушно. Він нічого не бачив. Либонь, узагалі задрімав.

Абдул покотився по землі, поки не опинився посередині між маху-ром та охоронцем. Там нарешті встав, підкрався до глухої стіни будівлі й заглянув за ріг.

На власний подив побачив, що із зовнішнього боку до брами підійшла жінка. Подумки лайнувся. Що це могло б означати? Жінка сказала вартовому кілька слів, і він її впустив. Вона подибала до махура, й Абдул подумав: «Якого біса?»

Рухалася вона як літня людина, в руках несла якийсь стос. Абдул не міг розгледіти, що це. Можливо, чисті рушники. У жодній країні він не бував у борделях, але розумів, що в таких закладах треба багато рушників. Пульс заспокоївся.

Не полишаючи сховку, Абдул слухав, як стара підійшла до дверей махуру, відчинила й ступила всередину. Почув голоси: жінка перекинулася кількома словами з дівчатами. Чоловіків там, схоже, не було. Відтак, уже з порожніми руками, вона вийшла надвір і попрямувала до брами. Вартовий випустив її.

Абдулу відлягло від серця. Якщо всередині немає чоловіків і звідти не забирали використані рушники, з Кією все гаразд. Вартовий обпер автомат на паркан і виглянув на майданчик для рабів.

Між махуром і брамою сховку не було. Поки долатиме приблизно сотню метрів, що розділяли їх, Абдул опиниться на видноті. Охоронець дивився в інший бік. Чи не помітить він його краєм ока? А може, раптово крутнеться? У такому разі Абдул попросить у нього сигарету. Вартовий подумає, що людина з цього майданчика — ще один джихадист, а поки розбере, що Абдул одягнений у лахміття раба і зрозуміє, що він утікач, спливе кілька фатальних миттєвостей.

Або ж негайно заб’є на сполох.

Чи застрелить Абдула на місці.

Це був другий найбільший ризик.

Уже близько шести тижнів Абдул не скидав пояса, який видала йому Тамара. Нарешті він його розмотав і зняв верхній шар тканини, залишивши метровий відрізок титанового дроту з ручками по краях. Це був зашморг, давня зброя для тихого вбивства. Змотавши дріт, Абдул узяв інструмент у ліву руку. Тоді глянув на годинник: п’ятнадцять по першій.

Кілька секунд налаштовувався на бій, як завжди перед поєдинками: повна концентрація, нуль емоцій, готовність знищувати. Вийшов зі сховку і виступив на відкриту ділянку, залиту місячним сяйвом.

Попрямував до воріт, ступаючи тихо, але зовсім невимушено дивлячись на охоронця. Розумів, що життя його зависло на волосині, але в ході страху зовсім не відчувалося. Підійшовши ближче, побачив, що вартовий куняє стоячки. Абдул узяв убік і зайшов йому зі спини.

Підходячи, розмотав зашморг, узявся за ручки й зробив петлю. В останню мить вартовий ніби відчув його присутність і, сіпнувшись, почав розвертатися. Абдулу вистачило одного погляду на гладенькі щоки й рідкі вуса, щоб упізнати юнака на ім’я Тахаан. Але хлопець сполошився занадто пізно. Петля вже була на його шиї, й Абдул міцно затягнув її, щосили схопившись за дерев’яні ручки.

Дріт врізався Тахаанові в шкіру, обвивши горлянку. Той спробував закричати, але марно, бо трахею щільно перетиснуло. Потягнувся руками до шиї у спробі послабити тиск, але дріт увійшов глибоко в плоть, почала текти кров, тож зачепитися пальцями не було за що.

Абдул затяг ще сильніше, сподіваючись перетяти постачання крові в мозок і повітря — у легені, щоб Тахаан знепритомнів.

Охоронець упав на коліна, але й далі борсався. Він махав руками, намагаючись схопити Абдула, але той легко ухилявся. Врешті рухи послабшали. Абдул ризикнув озирнутися через плече на житлові будівлі, але там усе було спокійно. Джихадисти спали.

Тахаан зомлів, перетворившись на мертвий вантаж. Не послаблюючи дроту, Абдул опустив його на землю й натиснув