Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

мовчав. Таборяни не зводили очей з Пайпер. І через це вона почувалась ніяково. Їй не хотілось бути тираном. Вона несхожа на Дрю, однак чи бачать це вони?

А потім, зненацька, діти Афродіти радісно загорланили, настільки голосно, що їх, певно, чув увесь табір. Вони витіснили Пайпер з будиночка, здійняли її на руки і віднесли аж до самого обіднього павільйону — досі одягнену в піжаму, зі скуйовдженим волоссям... Але їй було байдуже. Вона ніколи не почувалася краще.

До полудня Пайпер устигла перевдягнутись у зручний табірний одяг і подбати про ранкову діяльність будиночка Афродіти. Залишився вільний час.

Ейфорія від перемоги частково згасла — їй була призначена зустріч у Великому Будинку.

Хірон зустрів її на веранді у своїй людській подобі, в інвалідному візку.

— Заходь, люба. Я приготував усе для відеоконференції.

У кабінеті Хірона знаходився єдиний комп’ютер у таборі. Уся кімната була вкрита бронзовою обшивкою.

— Напівбоги і техніка — речі несумісні, — пояснив Хірон. — Телефонні дзвінки, повідомлення, навіть перегляд інтернет-сторінок — усе це привертає увагу чудовиськ. От наприклад, лише цієї осені нам довелось рятувати одного юного героя зі школи в Цинциннаті. Він ґуґлив горгон і отримав трошки більше, ніж очікував, але не зважай на це. Тут, у таборі, ти захищена. І все ж... ми стараємось бути обачними. Ти маєш лише кілька хвилин.

— Зрозуміла, — відповіла Пайпер. — Дякую вам, Хіроне!

Він усміхнувся і поколесив із кабінету. Пайпер не одразу наважилась клацнути на кнопку виклику. У кабінеті Хірона панував затишний розгардіяш. Одну стіну вкривали футболки з різних зборів: «Веселі Поні-2009.

Вегас», «Веселі Поні-2010» і так далі. Пайпер гадки не мала, хто такі ці «Веселі Поні», але, судячи з плям, підпалених місць і дірок від зброї на футболках, у них, певно, були дуже шалені зустрічі. На полиці над столом Хірона стояла старомодна магнітола з касетами, на яких були ярлики: «Дін Мартін», «Френк Сінатра» і «Кращі хіти 40-х». Хірон був таким старим, що Пайпер стало цікаво, чи це значило 40-ві минулого століття, чи дев’ятнадцятого, чи, може, 40-ві до нашої ери.

Але більшу частину стіни кабінету вкривали світлини напівбогів, наче в залі слави. На одній з нових світлин був хлопець підліткового віку з чорним волоссям і зеленими очима. Оскільки він стояв поруч із Аннабет, Пайпер припустила, що цей хлопець — певно, Персі Джексон. На деяких старих світлинах вона впізнала відомих людей: бізнесменів, спортсменів, навіть деяких акторів, з якими був знайомий тато.

— Неймовірно, — пробурмотіла вона.

«Чи потрапить колись моя світлина на цю стіну?» — подумала Пайпер. Уперше за життя вона відчула себе частиною чогось великого. Напівбоги існують століттями. Що б вона не робила, вона буде робити це заради них усіх.

Вона глибоко вдихнула і подзвонила. З’явилося зображення.

У кабінеті тата посміхався Глісон Хедж.

— Бачила новини?

— Наче їх можна було пропустити, — відповіла Пайпер. — Сподіваюсь, ви знаєте, що робите?

Хірон показав їй газету під час обіду. Таємниче повернення її тата потрапило на головну сторінку. Його особисту помічницю Джейн звільнили за те, що вона приховувала його зникнення і не сповістила поліцію. Новий персонал найняв і особисто перевірив «тренер з особистісного розвитку» Трістана МакЛіна — Глісон Хедж. Згідно з газетою, пан МакЛін заявив, що не має спогадів про останній тиждень, і преса цілковито проковтнула цю історію. Дехто вирішив, що це хитрий рекламний хід для фільму — можливо, МакЛін збирається грати когось, хто втратив пам’ять? Дехто вирішив, що його викрали терористи, або скажені прихильники, або він, героїчно втік від шукачів наживи, скориставшись неймовірними бійцівськими навичками Царя Спарти. Якою б не була правда, Трістан МакЛін був відомішим, аніж будь-коли.

— Усе буде чудово, — пообіцяв Хедж. — І не хвилюйся. Наступний місяць, а може, довше, ми триматимемо його подалі від громадської уваги, поки всі не заспокояться. У твого татка є важливіші справи: на кшталт відпочинку і бесід із дочкою.

— Занадто там не розслабляйтесь у Голлівуді, Глі- соне, — сказала Пайпер.

Хедж фиркнув.

— Жартуєш? Порівняно із цими Еол здається психічно здоровим. Я повернусь, як тільки зможу, але спочатку треба підняти на ноги твого татка. Він хороший чолов’яга. О, і до речі, я подбав про деякі дрібнички. Служба парку на території затоки Сан-Франциско щойно отримала анонімний подарунок у вигляді нового гелікоптера. А та ліснича-пілотесса, яка нам допомогла? Вона отримала дуже вигідну пропозицію літати з паном МакЛіном.

— Дякую, Глісоне, — промовила Пайпер. — За все.

— Еге, добре. Я не намагаюся бути крутим. Я такий від природи. І якщо вже заговорили про палац Еола, познайомся з новою помічницею свого татка.

Хеджа виштовхали з екрана, і в камеру усміхнулась вродлива молода жіночка.

— Меллі? — Пайпер витріщилася на неї. Це, безперечно, була вона — аура, яка допомогла їм втекти з фортеці Еола. — Ви тепер працюєте на мого тата?

— Хіба це не чудово?

— Він знає, що ви... ну... вітряний дух?

— О, ні. Але я обожнюю цю роботу. Легка, як... вітер.

Пайпер не змогла втримати сміх.

— Я рада. Це приголомшливо. Але де...

— Секунду. — Меллі поцілувала Глісона у щоку. — Ходімо вже, старий козел. Досить обнімати екран.

— Що? — випалив Хедж. Але Меллі випровадила його геть і покликала: — Пане МакЛін? Вона на зв’язку!

За мить з’явився тато Пайпер.

Він широко усміхнувся.

— Пайпс!

Тато мав чудовий вигляд — як раніше: із сяючими карими очима, ледве помітною щетиною, упевненою усмішкою і нещодавно підстриженим волоссям, наче був готовий для зйомки. Пайпер відчула полегшення, але разом із цим їй стало трохи сумно. «Як раніше» було не зовсім тим, чого вона бажала.

Вона почала подумки відраховувати час. За звичайних обставин у робочий день, як сьогодні, їй майже ніколи не вдавалось привернути увагу тата більше ніж на тридцять секунд.

— Привіт, — ледве чутно вимовила вона. — Добре почуваєшся?

— Люба, мені так прикро, що я змусив тебе хвилюватись через це дурнувате зникнення. Не знаю... — Його усмішка застигла в нерішучості, наче він намагався щось пригадати — ухопитись за якийсь спогад, що мав там бути, але не