Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

вона мала якесь значення. Ви троє вже приємно мене вразили. Я б не подумала, що можливо...

Богиня похитала головою.

— Достатньо буде сказати, що ви добре впорались, напівбоги. Однак це тільки початок. Зараз ви мусите повернутись до Табору напівкровок, де почнете планувати наступний етап.

— Про який ви нам не розповісте, — буркнув Джейсон. — І припускаю, ви знищили мого чудового грозового коня, тож нам доведеться повертатися пішки?

Гера відмахнулася від запитання.

— Грозові духи — створіння хаосу. Я не знищила того духа, однак не маю уявлення, куди він пішов і чи побачиш ти його коли-небудь знову. Існує легший шлях додому. Оскільки ви зробили мені велику послугу, я вам допоможу — хоча б цього разу. Прощавайте, напівбоги, ще побачимося.

Світ перевернувся догори дном, і Пайпер ледве не знепритомніла.

Коли вона знову почала чітко бачити, то була вже в таборі, у павільйоні для трапези, посеред вечері. Вони стояли на столі будиночка Афродіти, а одна нога Пайпер була в піці Дрю. Шістдесят таборян в одну мить підірвались на ноги і здивовано витріщились на, них.

Що б не зробила Гера, щоб жбурнути їх крізь усю країну, це не пішло на користь животу Пайпер. Їй ледве вдавалось притлумити нудоту. Лео так не пощастило. Він зіскочив зі столу і помчався до найближчої бронзової жаровні, куди його і знудило, — що напевно було не кращим підношенням для богів.

— Джейсоне? — Хірон вискочив уперед. Безсумнівно, старий кентавр пережив тисячі років, повних усякого дивацтва, та навіть він здавався приголомшеним. — Що... Як?..

Таборяни з будиночка Афродіти з роззявленими ротами витріщались на Пайпер. «Я, мабуть, жахливо виглядаю», — подумала вона.

— Привіт, — промовила Пайпер, настільки невимушено, наскільки могла. — Ми повернулися.

LII ПАЙПЕР

Пайпер погано пам’ятала решту вечора. Вони розповідали про свою подорож і відповідали на безліч запитань інших таборян, але врешті-решт Хірон, побачивши, які вони втомлені, наказав іти спати.

Як чудово спати на справжньому матраці! Пайпер почувалася настільки виснаженою, що заснула миттєво. Це позбавило її хвилювань щодо повернення до будиночка Афродіти.

Наступного ранку вона прокинулась у ліжку, почуваючись відновленою. Крізь вікна проходило сонячне світло разом із приємним вітерцем. Співали пташки. У лісі завивали чудовиська. З павільйону для трапези доносилися запахи сніданку: бекон, млинці й усіляка інша смакота.

Дрю та її банда нависали над нею, насупивши брови та схрестивши руки на грудях.

— Доброго ранку! — Пайпер сіла й усміхнулась. — Прекрасний день.

— Через тебе ми запізнимося на сніданок, — промовила Дрю. — А це означає, що прибирати будиночок сьогодні будеш ти.

Тиждень тому Пайпер дала би Дрю прочухана або сховалась назад під ковдру. Зараз вона згадала циклопа в Детройті, Медею в Чикаго, Мідаса, що перетворив її на золоту статую в Омасі. Подивившись на Дрю, через яку вона колись переймалася, Пайпер розсміялася.

Самовдоволений вираз обличчя Дрю осипався. Вона позадкувала, а потім начебто пригадала, що мусить бути розлюченою.

— Що ти...

— Кидаю тобі виклик, — сказала Пайпер. — Як щодо полудня на арені? Можеш обрати зброю.

Вона вибралась із ліжка, ліниво випрямилась і радісно посміхнулась сусідам по будиночку. Вона помітила Мітчела і Лейсі, які колись допомагали їй збиратися на завдання. Вони нерішуче всміхались, стріляючи очима то у Пайпер, то у Дрю, наче чекали на дуже цікаву тенісну партію.

— Я скучила, друзі! — оголосила Пайпер. — Ми так розважимося, коли я стану старостою.

Дрю почервоніла, наче томатний сік. Навіть найближчі її заступники здавались трохи збентеженими. Такого в їхньому сценарії не було.

— Ти... — залопотала Дрю. — Ти, бридка маленька відьма! Я була тут довше за всіх. Ти не можеш просто...

— Кинути тобі виклик? — сказала Пайпер. — Авжеж, можу. Правила табору: мене визнала Афродіта. Я завершила завдання, а це на одне більше, ніж удалося тобі. Якщо мені здається, що я можу впоратись краще за тебе, я можу кинути тобі виклик. Хіба що ти хочеш подати у відставку. Я все правильно зрозуміла, Мітчеле?

— Цілковито, Пайпер. — Мітчел посміхався. Лейсі підскакувала на місці так, наче намагалася злетіти.

Кілька інших дітлахів теж почали посміхатись, наче вони насолоджувались розмаїттям кольорів, якими палало обличчя Дрю.

— Подати у відставку? — зарепетувала Дрю. — Ти з глузду з’їхала!

Пайпер знизала плечима. А потім швидко, як гадюка, витягла Катоптріс з-під подушки, оголила кинджал і спрямувала вістря у підборіддя Дрю. Усі швидко відступили. Один хлопець влетів у трюмо і здійняв стовп рожевої пудри.

— Тоді двобій, — бадьоро промовила Пайпер. — Якщо не хочеш чекати до полудня, можна і зараз. Ти влаштувала диктатуру в цьому будиночку, Дрю. Сілена Боргард була кращою старостою. Афродіта — це любов і краса. Бути люблячим. Поширювати красу. Гарні друзі. Гарні часи. Гарні вчинки. Не тільки гарна зовнішність. Сілена робила помилки, але в кінці стояла пліч-о-пліч з друзями. Саме тому вона була героєм. Я збираюсь усе виправити і маю передчуття, що мама пристане на мій бік. Хочеш упевнитися?

Дрю скосила очі на лезо кинджала Пайпер.

Пройшла секунда. Дві. Пайпер було начхати. Вона була цілковито щасливою і впевненою. Мабуть, це було видно по її усмішці.

— Я... я подаю у відставку, — пробурчала Дрю. — Але якщо ти гадаєш, що я коли-небудь це забуду, МакЛін...

— О, сподіваюсь, не забудеш, — перервала Пайпер. — А тепер мчи до павільйону для трапези і поясни Хірону, чому ми спізнюємося. У нас зміна керівництва.

Дрю позадкувала до дверей. Навіть найближчі її заступники не пішли за нею. Вона вже була біля виходу, коли Пайпер промовила:

— Ой, Дрю, солоденька, от ще що...

Колишня староста неохоче озирнулась.

— На випадок, якщо тобі здалось, що я не справжня дочка Афродіти, — сказала Пайпер, — навіть не дивись на Джейсона Грейса. Він, можливо, ще цього не знає, але він мій. Якщо ти спробуєш хоч якусь витівку, я посаджу тебе на катапульту, і ти полетиш через затоку Лонг-Айленд.

Дрю так поспішно повернулася, що влетіла у дверну коробку. А потім зникла.

Будиночок