Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

її видовбали, виросли за

земної гравітації.

Міллер, також змушений пригинати голову, присів, крекнувши, на підлогу. Його коліна затріщали.

— Лекції з історії потім, — пробурчав. — А зараз давайте

придумаємо, як забратися звідси.

Еймос, уважно вивчаючи жмуток кабелів, кинув через плече:

— Якщо бачите потерту ізоляцію — не чіпайте. Оця

товстелезна хріновина несе кілька мільйонів вольт. Усі кишки

розплавить.

Алекс присів поруч із Наомі й скривився, торкнувшись дупою

холодного каменю.

— Знаєте, — сказав він, — а якщо вони закриють станцію, то

можуть викачати повітря з усіх цих службових шахт.

— Я вже допетрав, — голосно відповів Голден. — Наш сховок

поганий та незручний. Дозволяю стулити пельку щодо цієї теми.

Він присів навпочіпки біля стіни навпроти Міллера й запитав:

— Гаразд, детективе. Що далі?

— Далі... Ми чекаємо, поки бандити, які зачищатимуть

станцію, пройдуть повз, і підемо за ними та спробуємо

пробратися до порту. Тих, хто заганятиме в бункери, уникнути

просто. Складно буде пробитися крізь рівень казино.

— А цими службовими шахтами можна пройти? — поцікавився

Алекс.

Еймос похитав головою:

— Нє-а, без карти толку жодного. Тільки загубимося

і здохнемо.

Не звертаючи на них уваги, Голден мовив:

— Гаразд, чекаємо, поки всі напхаються в радіаційні бункери, й утікаємо.

Міллер кивнув, і якийсь час двоє чоловіків дивилися один на

одного. Повітря згущувалося, і тиша набувала якогось

особливого значення. Міллер стенув плечима, наче йому щось

муляло під плащем.

— Як гадаєш, навіщо бандити з Церери зганяють усіх

у радіаційні укриття, коли нема загрози радіації? — нарешті

запитав Голден. — І чому копи з Ероса їм не перешкоджають?

— Цікаві запитання… — відгукнувся Міллер.

— Але якщо вони використовують цих телепнів, то принаймні

зрозуміло, що саме пішло не так у їхній спробі викрадення

у готелі. Вони не схожі на профі.

— Не схожі, — погодився Міллер. — Зазвичай вони на іншому

спеціалізуються.

— Ви можете трохи помовчати? — урвала їх Наомі.

Вони мовчали майже хвилину.

— А як гадаєш, — знову заговорив Голден, — чи дуже великою

дурістю буде піти перевірити, що там відбувається?

— Дуже. Що б не відбувалося в тих бункерах, саме там

збираються всі охоронці й патрулі, — сказав Міллер.

— Точно, — закивав Голден.

— Капітане... — в голосі Наомі лунала погроза.

— Та все ж, — Голден не спускав очей із Міллера, — ти завжди

ненавидів таємниці.

— Це правда, — Міллер кивнув та ледь помітно всміхнувся. —

А ти, мій друже, любиш сунути свого носа в справи інших.

— Мені вже про це казали.

— От бісове лихо, — стиха вилаялася Наомі.

— Що не так, шеф? — запитав Еймос.

— Ці двоє щойно поламали наш план порятунку, — відповіла

Наомі. А тоді звернулася до Голдена: — Хлопці, ви втягнете

у біду один одного, а водночас і нас.

— Ні, — похитав головою Голден. — Ти нікуди не йдеш.

Залишаєшся тут із Еймосом і Алексом. Дайте нам... — він

зиркнув на свій термінал, — три години на те, щоби

повернутися. Якщо нас не буде...

— То ми троє лишаємо вас на поталу гангстерам, повертаємося

на Тайко, влаштовуємося там на роботу й живемо довго

і щасливо, — закінчила Наомі.

— Точно, — широко посміхнувся Голден. — Не вдавайте з себе

героїв.

— І на думці не було, капітане.

* * *

Голден причаївся у тіні поряд зі службовим люком

і спостерігав за бандитами з Церери, перевдягненими

в поліційне спорядження, які розділяли натовпи мешканців

Ероса на дрібніші групи й кудись заводили. Система загального

сповіщення все попереджала про радіаційну загрозу і закликала

громадян та гостей Ероса співпрацювати з персоналом. Голден

нагледів групу, до якої можна було приєднатися, і вже збирався

рушити за нею, коли Міллер поклав йому руку на плече.

— Зачекай. Хочу подзвонити.

Він швидко набрав номер на терміналі, й через кілька секунд

на екрані розгорнувся байдуже-сірий напис: «НЕМА ДОСТУПУ ДО

МЕРЕЖІ» .

— Вимкнули зв’язок? — поцікавився Голден.

— Я б теж так зробив насамперед,