Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

порошком на стороні та, припускаю, викинув кільканадцять

людей зі шлюзу.

Голден придивився. Широкі плечі, грубе черево. Тепер, коли

Міллер привернув його увагу, Голден і справді бачив у цьому

хлопцеві щось таке, що не пасувало б поліціянтові.

— Не розумію, — сказав він.

— Кілька місяців тому, коли ти спровокував заворушення на

Церері заявою, що Марс знищив твій водовоз, ми виявили...

— Я не заявляв, що...

— Ми виявили, що поліційне спорядження для розгону

натовпів кудись зникло. А за кілька місяців до цього кудись

позникали бойовики з підпільних банд. І тепер знаходжу тут

і те, й інше.

Міллер показав на Ґеббі Малюка в поліційному спорядженні.

— Я б не йшов туди, куди він запрошує, — вів далі Міллер. —

Справді не ішов би.

Їх проминув невеликий гурт людей.

— А куди ж? — поцікавилася Наомі.

— Атож, якщо обирати між радіацією і бандитами, то хай уже

бандити, — долучився до розмови Алекс, із розумінням киваючи

до Наомі.

Міллер видобув свій термінал і показав екран так, щоб усі

могли бачити.

— Жодного попередження про радіацію. Що б там не сталося

зовні, на цьому рівні воно не становить загрози. Принаймні

зараз. Тож давайте заспокоїмося й ухвалимо найкраще рішення.

Голден повернувся спиною до Міллера та підкликав до себе

Наомі. Відвівши її вбік, прошепотів:

— Я все ще вважаю, що нам варто повернутися на корабель

і вшиватися. Спробуємо прорватися крізь бандитів.

— Якщо нема загрози радіації, то я згодна, — кивнула Наомі.

— А я не згоден, — втрутився Міллер, навіть не приховуючи, що підслуховував. — Аби добратися до корабля, доведеться

пройти три рівні з броньованими бандитами. Вони накажуть

нам зайти в яке-небудь казино для нашої ж безпеки. Якщо ми

цього не зробимо, вони нас битимуть, поки не знепритомніємо, а тоді все одно кинуть туди. Заради нашої ж безпеки.

Ще одна юрма висипалася з бічного коридору, прямуючи на

обнадійливі голоси поліціянтів та яскраві вогні казино. Голден

ледве стримувався, аби не піддатися поклику піти за людьми.

Чоловік із двома масивними валізами в руках ледь не збив

Наомі з ніг. Голден схопив її за руку.

— Яка в нас альтернатива? — запитав він у Міллера.

Міллер обвів поглядом тунель, наче вимірюючи людський

потік. Тоді кивнув на стіну, де невеликий люк із жовто-чорною

рамочкою вів у службову шахту.

— Оця. Тут попередження про високу напругу, тож ті, хто

замітатиме відсталих, сюди не зазирне. Люди в таких місцях

зазвичай не ховаються.

— Ти можеш відчинити цей люк? — запитав Голден, дивлячись

на Еймоса.

— Мож’ зламати?

— Якщо потрібно.

— То запросто, — кивнув Еймос і почав розштовхувати натовп, пробираючись до шахти. Перед люком він дістав свій мультитул

і здер пластиковий кожух електронного замка. Тоді з’єднав якісь

дроти, і люк з’їхав убік, зашипівши гідравлікою.

— Вуаля! Правда, без замка в цю шахту зможе зайти хто

завгодно.

— Будемо перейматися, коли це станеться, — сказав Міллер

і повів усіх у тьмяно освітлену шахту.

Службовою шахтою тягнувся жмуток електричних кабелів, зв’язаних між собою пластиковими затяжками. Слабке

червонясте освітлення вихоплювало метрів десять — усе, що

далі, губилося в пітьмі. Червоні світлодіодні лампи були

змонтовані на кронштейнах, які стирчали зі стіни приблизно за

півтора метра один від одного й підтримували кабелі. Наомі

довелося нагнутися при вході. Вона була сантиметрів на п’ять

вищою за стелю шахти. Притулившись спиною до стіни, сіла

навпочіпки.

— Хто б міг подумати, що службові шахти виявляться

занизькими для поясан, які тут працюють, — обурилася вона.

Голден майже благоговійно торкнувся стіни, проводячи

пальцем по ідентифікаційному номеру шахти, вибитому просто

в камені.

— Поясани, які будували це місце, не були високими, —

пояснив він. — Це основна енергомагістраль. Ця шахта —

ровесниця першої колонії. Люди, які