Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

— Якщо персонал станції переживе катастрофу, — озвався

Голден, — то врятує стільки, скільки зможе.

— Гм... — замислився Еймос. — Ну і хер з ними. Ми ж на

«Росі», так?

— О так, чорт забирай, — відповів Голден.

Людський потік у тунелі попереду змішувався з іншим, який

виходив із нижнього рівня. П’ятеро товстошиїх чоловіків

у бойовому поліційному спорядженні вказували, кому куди йти.

Двоє тримали гвинтівки спрямованими на людей. Міллер

боровся з бажанням підійти до тих шмаркачів і наляскати їх по

дупі. Наводячи зброю на людей, можна тільки посилити паніку.

Один із поліціянтів був зашироким для свого бронежилета, і липучки на його животі тяглися одна до одної, наче розлучені

коханці.

Міллер опустив погляд і сповільнив ходу — його мозок раптово

й гарячково почав аналізувати ситуацію. Один із копів махнув

дулом гвинтівки в напрямку натовпу. Інший — товстун —

засміявся і сказав щось корейською.

Як там Сематімба відгукувався про нову службу безпеки?

«Хвости розпускають — оце й усе, на що здатні». Нова

корпорація з Місяця. На місцях тільки поясани. Прогнила

й корумпована служба.

Назва. Як же вона називалася? КПМ. «Карне пор ла маккіна».

М’ясо для машини. Один із копів припинив розмахувати

зброєю, опустив її, зняв шолома і заходився жагуче чухати собі

за вухом. Він мав густе чорне волосся, татуювання на шиї та

довгий шрам від ока до жовна.

Міллер його знав. Півтора року тому він заарештував його за

напад на людину та здирництво. І спорядження на ньому —

бронежилет, кийок, гвинтівка — мало моторошно знайомий

вигляд. Доуз помилявся. Міллер зрештою встановив, куди

поділося бойове спорядження.

Хто б там що не замислив, це почалося задовго до того, як на

«Кентербері» прийняли сигнал про допомогу зі «Скопулі».

Задовго до того, як зникла Джулі. Бандити з Церери, вдягнуті

у вкрадене на Церері ж спорядження, отут на Еросі — це все

частина плану. Етап номер три.

«Ага, — подумав Міллер. — Он воно як. Кепський знак».

Міллер змістився вбік, пропускаючи у простір між собою

і бандитами в поліційному вбранні якомога більше людей.

— Спускайтеся на рівень казино! — кричав один із бандитів

у натовп. — Звідти ми проведемо вас до укриттів, але спершу

треба спуститися!

Голден з командою не помітили нічого дивного. Вони

перемовлялися, обговорюючи шляхи до свого корабля, план дій

після того, як туди дістануться, і припущення щодо того, куди

могли відправити понівечений, заражений невідомою хворобою

труп Джулі. Міллер стримувався, щоб не урвати їх просто зараз.

Треба зберігати спокій, треба все продумати. Не можна

привертати увагу. Він має дочекатися моменту.

Тунель завертав убік і розширювався. Натиск людських тіл

послаблювався. Міллер перечекав, поки вони зайдуть у «мертву

зону» — ділянку, де ніхто з удаваних поліціянтів їх не бачить.

А тоді взяв Голдена за лікоть.

— Не йдіть туди, — сказав.

Розділ двадцять сьомий. Голден

–Тобто як не йти? — Голден висмикнув лікоть. — Хтось

скинув атомну бомбу. Із цим ми вже нічого самі не

вдіємо. Якщо не виходить добратися до «Росі», робимо те, що

нам кажуть, і чекаємо слушної нагоди вшитися.

Міллер відступив на крок назад та підняв долоні. Він

намагався набути найменш загрозливого вигляду, і Голдена це

тільки ще більше дратувало. За його спиною копи

у бронежилетах спрямовували юрми людей у бік казино.

Повітрям котилося відлуння підсилених електронікою команд

поліціянтів у бік натовпу і гамір знервованих цивільних. Над

усім цим лунали заклики системи загального сповіщення

зберігати спокій та слухатися персоналу станції.

— Бачиш отого костолома в поліційній броні? — відповів

Міллер. — Кличка Ґеббі Малюк. Останнє місце роботи —

рекетир для «Золотої віти»