Маріо Варгас Льоса - Поклик племені, Маріо Варгас Льоса

Сміт прогнозує, що Сполучені Штати стануть дуже процвітаючою країною завдяки їхнім просторим землям і значній свободі, якою користуються ці північні колонії. Він також критикує саму ідею колоніалізму, яку приписує захланним авантюристам, і вказує на брутальність, з якою з незапам’ятних часів ставилися до рабів. Він наголошує, що державний інтервенціонізм, руйнуючи вільну конкуренцію, є надійним способом занапастити економіку.

Колоніалізм, окрім того що неморальний, призводить до негативних економічних наслідків, бо включає у себе практику монополії, яка приносить користь лише невеличкій меншості і завдає шкоди як країні-колонізатору, так і решті світу. Увесь розділ є обґрунтованим закликом послуговуватися свободою як найкращим політичним, моральним та економічним знаряддям для забезпечення прогресу суспільства.

Оскільки йому здається, що Англії буде нелегко розстатися зі своїми американськими володіннями, Сміт пропонує федерацію, в якій колишні колонії матимуть такі самі права, як метрополія.

Можливо, найбільш ганебною забороною є та, що карає штрафом чи ув’язненням того, хто підмовляє ткача перебратися в іншу країну — в такий спосіб, за словами Сміта, Англія кричущо порушувала ту свободу, реалізацією якої так вихвалялася.

Сміт критикує (з великою повагою) Кене і французьких фізіократів, бо вони стверджували, що лише земля продукує багатство і вважали фабрикантів і торговців «непродуктивними». Він показує: ремісники, промисловці і торговці є такими ж прогресистами, як і рільники. Їхню роль у створенні багатства зменшують бар’єри і перепони в системі торгівлі. Він наводить багато прикладів, щоб довести, що свобода торгівлі є виправданою і веде до процвітання. Наводить безліч історичних прикладів — з Китаю, Індостану, Греції і Риму, — аби проілюструвати, що коли свободи було більше, країни прогресували більше, а коли її було менше, більше відставали.

Від економіки Адам Сміт повертається до історії, до того періоду, коли людство було поділене на суспільства мисливців і рільників, а згодом — торговців і виробників, і аналізує їх відносно сили, яка їх захищала чи слугувала для того, щоб нападати на ворогів. У народів мисливців усі члени громади були воїнами і самі себе обороняли. У народів рільників з’являються ополчення, а згодом — війська. У кожному разі витрати є більшими. І врешті держава фінансує оборону суспільства. Армія завжди перевершує ополчення (хоча історія революцій спростовує цю тезу). І витрати на утримання війська щораз більші через еволюцію зброї, в якій винайдення пороху здійснило революційний переворот. Адам Сміт аналізує ризики для свободи, які тягне за собою існування армії.

Аналіз переходить і до правосуддя. Сміт пояснює, як виникла потреба в суддях, і стверджує, що вона є наслідком приватної власності. Судді з’являються для того, аби захищати багатих від «зажерливості бідних». Потім суспільство платить людям, яким доручено вершити правосуддя. У примітивніших суспільствах суддям платили чи робили їм подарунки клієнти, а згодом цей обов’язок взяла на себе держава. Почуватися певним у своїх правах є основоположним для існування вільного суспільства. Та судді виявилися сприйнятливими до корупції і здійснення правосуддя деградувало, коли вони, отримуючи платню відповідно до кількості слів, які вони використовували у своїх нудних промовах, почали роздувати свої виступи, щоб заробити більше.

Цікавим є Смітовий аналіз того, як утримує себе духовенство. І на його думку, що більше різних церков у суспільстві, то менше фанатизму і більше духу толерантності. Адам Сміт аж ніяк не був фанатичним віруючим, бо говорить з об’єктивною стриманістю і про католиків, і про протестантів. Дехто думає, що він був атеїстом, як і його друг Девід Г’юм. Попри його природну симпатію до шотландської Церкви та пресвітеріанства, в якому він був вихований, Сміт не виказує упередженості і посилається лише на об’єктивні факти. У цьому також помітно його спокійну і відкриту душу; не доходячи до атеїзму, він, ймовірно, був агностиком, який позірно залишався віруючим, оскільки вбачав у релігії одну з тих інституцій, які полегшують співіснування і певним чином насаджують у суспільстві моральний порядок.

Він говорить про джерела доходу, які утримують суверена або уряд, тобто про податки, подекуди підтримуючи тези, які ми зараз назвали би соціал-демократичними. Услід за лордом Кеймсом і Монтеск’є, він гадає, що податки мають слугувати для того, щоб «зрівнювати» доходи, стягуючи більше з багатих і менше з бідних і уникаючи тих податків, які через свою надмірність чи безсистемність спонукають від них ухилятися. Дуже суворо відгукується про збирачів податків, які вичавлюють усі соки з їх платників.

Десятину, яку сплачують церкві, він називає «вкрай негативним» податком, оскільки він не приносить жодної користі ні власнику, ні орендатору, ні суверену, а лише церкві (що підтверджує, яким мало ревним вірянином був Адам Сміт).

Детальне обговорення сенсу існування податків, їх різновидів, їх стягування у Великій Британії та інших країнах дуже добре ілюструє його доктрину про те, що «немає іншого уміння, яке будь-який уряд опанував би так само швидко, як майстерність витягувати гроші з кишень платників податків»[20]. Оскільки податки мусять бути, треба за можливості уникати того, щоб вони були несправедливими і обтяжували більше бідних, аніж багатих, бо інакше вони стимулюють контрабанду та ухилення від їх сплати. І наводить приклад тих, хто порушують закон, обтяжені конфіскаційними податками, які вони змушені платити.

Він досліджує, як країни залазять у борги, щоб виконати свій бюджет чи фінансувати війни, те, як вони сплачують ці борги, і наслідки, які останні мають для економічного життя. І доходить висновку, що коли держава призвичаюється жити в борг, то вже практично не може виплачувати взяті на себе величезні боргові зобов’язання. І різко засуджує ті держави, які для того, аби буцімто сплатити те, що заборгували, знецінюють свою валюту і таким чином виплачують лише незначну частину взятого у борг.

Це стисле узагальнення і близько не передає амбіційності та огрому «Багатства народів», різноманіття тем, які розглядаються на сторінках цієї книжки, і як у ній — хоча економічні питання превалюють — з’являються також філософія, історія та соціологія. Ідеї Адама Сміта поширилися спочатку британськими островами, а згодом Європою та Америкою і поступово рештою світу. У XIX ст. вони до певної міри сформували на один манір майже увесь Захід. Утім, багато з цих ідей, народжених у XVIII столітті, стосуються суспільної реальності, яка дуже відрізняється від нинішньої. Однак не було б абсурдом сказати, що ці зміни значною мірою були зумовлені знахідками та ідеями, які вперше з’явилися у цій капітальній книжці.

Останні роки Адама Сміта

Поява «Багатства народів» викликала колосальне, але неспішне відлуння, і не складається враження, що Адам Сміт напружено стежив за цими відгуками. Його листування свідчить, що він жваво відповідав друзям, мислителям і політичним керівникам, які коментували його