Хорхе Луїс Борхес - Сім вечорів

Марко Поло{62}, чия книга є відкриттям Сходу (тривалий час вона була його найбільшим відкриттям) — книга, яку він продиктував товаришеві по ув’язненню після того, як венеціанці були розбиті в битві генуезцями. Там міститься історія Сходу й там мовиться про Кубла Хана{63}, який згодом з’явиться в одній з поезій Колріджа.

У XV сторіччі в Александрії, місті Александра Дворогого, знаходять низку казок. Вважається, що ці казки мають дивну історію. Спершу їх переповідали в Індії, згодом у Персії, тоді в Малій Азії й нарешті — в записі арабською мовою — вони з’являються в Каїрі. Це «Книга тисячі й однієї ночі».

Я хочу зупинитися на її назві. Це одна з найчарівніших назв у світі, гадаю, така ж чарівна, як інша, цілком відмінна, яку я вже наводив раніше, — «Експеримент з часом».

Ця має свою принаду. Як на мене, вона полягає в тому, що для нас слово «тисяча» є майже синонімом «нескінченності». Сказати «тисяча ночей» — це однаково, що сказати «безліч ночей», «багато ночей». Сказати ж «тисяча й одна» — це додати до нескінченності ще одну. Згадаймо цікавий англійський вислів. Іноді замість мовити for ever («назавжди»), кажуть forever and а day («назавжди й один день»). До слова «назавжди» додається один день. Це нагадує епіграму Гайне, присвячену одній жінці: «Кохатиму вічність тебе й навіть потім».

Ідея нескінченності єдиносущна з «Тисяча й однією ніччю».

1704 року виходить друком перший європейський переклад, перший з шести томів французького сходознавця Антуана Галлана{64}. Разом із рухом романтизму Схід сповна входить у свідомість Європи. Досить згадати тут двоє імен, двоє величних імен. Байрона, більш величного своїм образом, ніж своєю творчістю, і Гюго, величного в усьому. З’являються нові переклади, й затим відбувається нове відкриття Сходу — його формулює у тисяча вісімсот дев’яностих роках Кіплінг{65}: «Якщо ти почув поклик Сходу, то вже не чутимеш нічого іншого».

Повернімося до того часу, коли з’явився перший переклад «Тисячі й однієї ночі». Це першорядна подія для всіх європейських літератур. Ми 1704 року, у Франції. Тій Франції Великої доби, де літературні канони встановлені Буало{66}, який помер 1711 року, не підозрюючи, що всій його риториці вже загрожує ця блискуча східна навала.

Замислімося над повною застережень та заборон риторикою Буало, замислімося над культом розуму, над знаменитою фразою Фенелона{67}: «З усіх діянь духу найменш поширеним є розум». Буало, однак, прагне ґрунтувати поезію на розумі.

Ми розмовляємо славетним діалектом латини, що зветься іспанською мовою, і це також є епізодом тієї ностальгії, тих любовних, а часом войовничих зв’язків між Сходом і Заходом, оскільки Америку відкрили через бажання дістатися Індії. Ми називаємо індіанцями людей Моктесуми{68}, Атауальпи{69}, Катріеля{70} саме через цю помилку, бо іспанці гадали, нібито прибули до Індії. Ця моя скромна лекція також є частиною діалогу між Сходом і Заходом.

Нам відоме походження слова «Захід», але це не має значення. Слід наголосити, що західна культура нечиста в тому сенсі, що вона лише наполовину західна. Є дві визначальні для нашої культури держави. Це Греція (оскільки Рим є поширенням елліністики) та Ізраїль, країна східна. Вони об’єднуються в тому, що ми називаємо західною культурою. Говорячи про відкриття Сходу, слід згадати те безперервне відкриття, яким є Святе Письмо. Явище це взаємне, оскільки Захід впливає на Схід. Існує книжка одного французького автора під назвою «Відкриття Європи китайцями», і це доконаний факт, який теж повинен був мати місце.

Схід — це простір, де сходить сонце. Є чудове німецьке слово, яке я хочу навести: Morgenland на означення Сходу, тобто «ранкова земля». А на означення Заходу є Abendland, «вечірня земля». Ви, мабуть, пам’ятаєте «Der Untergang des Abendlandes» Шпенглера{71}, тобто «Присмерк вечірньої землі» або більш прозаїчно «Занепад Європи». Гадаю, ми не повинні нехтувати слово «Схід», чарівне слово, оскільки в ньому — за щасливим збігом — вчувається слово «золото»[42]. У слові «Схід» ми відчуваємо це «золото», адже коли займається на світ, небо золотіє. Мені знову хочеться нагадати знаменитий Дантів рядок: dolce color d’oriental zaffiro[43]. Справа в тому, що слово oriental має два значення: східного сапфіра, тобто того, що походить зі Сходу, а також ранкового золота, тобто золота того першого ранку в Чистилищі.

Що таке Схід? Якщо визначати його географічно, ми стикаємося з чимось вельми дивним, бо частина Сходу виявиться Заходом, чи то тим, що для греків і римлян було Заходом, адже мається на увазі, що Північ Африки — це Схід. Звичайно, Єгипет — це також Схід, як і землі Ізраїлю, Малої Азії, а ще Бактрія, Персія, Індія — всі ці країни, що простягаються дуже далеко й мають між собою мало спільного. Так, приміром, Татарія, Китай, Японія — все це для нас Схід. Говорячи «Схід», усі ми, гадаю, думаємо передусім про ісламський Схід, про Схід, який простягається до півночі Індії.

Таким є для нас його перший сенс, і це заслуга «Тисячі й однієї ночі». Є щось таке, що ми відчуваємо як Схід, чого я не відчув в Ізраїлі й що відчув у Гранаді та Кордові. Я відчув присутність Сходу, хоча не знаю, чи це можна якось визначити; не знаю, чи варто визначати щось таке, що всі ми відчуваємо в глибині душі. Конотаціями цього слова ми завдячуємо «Тисячі й одній ночі». Це перше, що спадає нам на думку, потім ми можемо думати про Марка Поло чи про легенди пресвітера Йоана{72}, про ріки піску, в яких плавають золоті риби. Передусім ми думаємо про Іслам.

Розгляньмо історію цієї книги, а потім її переклади. Джерела книги невідомі. На думку могли б спасти храми, невдало іменовані готичними, які були творіннями поколінь людей. Тут, однак, є одна суттєва відмінність, оскільки майстри, будівничі храмів добре знали, що роблять. Натомість поява «Тисячі й однієї ночі» є загадкою. Це творіння тисяч авторів, і жоден з них не замислювався над тим, що зводить славетну книгу, одну з найбільш славетних у всіх літературах і, як мені підказують, більше поціновану на Заході, ніж на Сході.

А тепер одна цікава новина, як її переповідає барон Гаммер-Пургшталь{73} — сходознавець, якого із захватом цитували Лейн{74} і Бертон{75}, двоє найвідоміших англійських перекладачів «Тисячі й однієї ночі». Він