Лілія Стольжицька - Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька

Прокинувшись, я пішла вмилась, і знову сіла на крісло. На дворі вже була глибока ніч. Я дивилася на зірки. На небі був повний місяць, тому видно було, як вдень. Спати не хотілося. Мої думки поринули в космос. Можливо десь, на якійсь планеті, теж так хтось сидить і дивиться на зірки. Цікаво, як там моя Алекса? Чи сумує за мною. А як пацієнти. Чи прийшла до тями дівчинка. І тут раптом я відчула руку на своєму плечі. Від неочікуваності я аж підскочила, потім повернулася до власника і руки. І як Ви думаєте , хто це? Ну звісно ж король, власною персоною. І не спиться ж йому. Вийшов тут, з голим торсом, волосся спадало на плечі. Одне пасмо вибилося і він рукою повернув його на місце. Але це було на стільки сексуально, що в животі знову почали кружляти метелики. 
-От чому постійно Ви підкрадаєтеся ззаду. Якщо в мене станеться серцевий напад, винним будете Ви! Ні, ну звісно Ви король, що там життя однієї людинки, але я буду являтися до Вас у снах! -зі злобою сказала я.

-Еротичних? - сказав король і в нього піднявся куточок рота в натяку на посмішку.

-В кошмарних! А Вам чого не  спиться? Чи можливо у Вас тут побачення, а я заважаю?. Так от я, нікуди не піду! Ви і так окупували моє ліжко. Кріслом не поступлюся.

-А що як я скажу, що мене почала їсти совість, що я в такої гарної дівчини, забрав ліжко?!

-То я скажу Вашій совісті, смачного. 

-І Вам мене не шкода? Мені стільки рішень важливих приймати, а я не виспаний. Ще щось не те вирішу, когось ображу ненароком.

-Зовсім не шкода. 
-От мені цікаво. -обпершись об одвірок продовжив король . -Що я Вам такого поганого зробив, що Ви так на мене кидаєтесь? Чи боїтесь, що Ваш хлопець приревнує? 
-Який хлопець? Аркель? Він мені як брат, не більше. В мене своя дорога, а в нього своя. Хоча він мені тут найрідніший за всіх тут. А Ви краще за свою наречену подумайте, говорите тут зі мною на одинці, посеред ночі…

-Вона мені не наречена! -не знаю чому, але на душі стало легше від його слів.

-А по ній не скажеш, веде себе вже ніби королева. 
-Це тільки дочка маминої подруги. 
І ми замовкли, просто дивилися в далечінь. В мене не було не приємності до короля. Ні. Він розгойдував ті почуття, які я давно запихнула в скриньку. Він бутаражив кров та метеликів в животі. І мене це лякало. Я відпугувала його як могла, нехай їде, і все стане як було. Але  я розуміла, що як було вже не буде. Та і мама сказала, що відповіді я знайду в замку, тому потрібно якось обережно напроситися. Але тишу порушив король.

-Я хотів би, щоб Ви вирушили з нами в палац. Адже у Вас є сили. І судячи з того, як швидко Ви вилікували хлопця, то велика сила. Але нею потрібно навчитися керувати. В палаці є корисні фоліанти. А також я б міг би Вас повчити. Якщо Ви не проти. Вчитися потрібно, бо Ви можете нашкодити або собі або комусь, а я цього зовсім не хочу. -що саме він зовсім не хоче, щоб я комусь нашкодила, чи не хоче, щоб собі нашкодила, я не зрозуміла, але те що він запропонував, дуже мені сподобалося. Тільки потрібно зробити вигляд ніби то я зовсім цього і не хочу. І взагалі..

-Вибачте, але як Ви будете мене навчати. Я не дракон.

-Я Вам розкажу одну таємницю. Про неї знають не багато людей. Але я Вам довіряю. 
-Мені, чому? -перебила я, але не могла не запитати.

-Тому що бачу по очах, що можу вірити Вам. Що Ви не зрадите, не заженете ніж в спину. Так от, я дракон, але в мені й течуть гени мага. Тому я залюбки можу дечому Вас навчити, а також спробувати розібратися, до чого більш склонна Ваша магія. Але, якщо Ви пообіцяєте служити при королівському дворі. То як?

-Я подумаю. -відповіла я, хоча відповідь вже давно мала. Звісно що тааак.

-Ви йдіть лягайте, на окуповане мною ліжко. Не переживайте, чіплятися не буду. Я посиджу трохи, подумаю, а потім піду до військового головнокомандувача, потрібно дати деякі вказівки. 
Я все не рішалася. Але дійсно спати хочеться. Да і після сну в цьому кріслі спина болить і шия затікла. 
-Дякую. 
Сказала я, вставши. І тільки підійшла до дверей, як Людомир схопив мене за руку і потягнув на себе. Я впала йому на груди. А він долонею взявся за моє обличчя, великим пальцем провів по губах. Я знаю що він хоче. Але я не пручаюся,  я теж хочу цього. А він не спішить. Ніби дає можливість втікти. Але я стою. Дивлячись в його прекрасні очі. І тут він нагинається і цілую мене. Спочатку так ніжно, ніби дощ в посушливу погоду. А потім більш жадібно, вкладаючи якісь свої емоції. А я відповідала йому. Мені подобався смак його вуст. В животі все зжалося та чекало розрядки. Мені хотілося обійняти його але боялася злякати , зіпсувати момент. Повітря вже майже не вистачало, ноги почали підкошуватися і мені здавалося, що як би він мене не тримав, я б давно б вже лежала на траві. Але раптом він відсахнувся, різко. 
-Я б хотів би стати теж для тебе рідною людиною, якій би ти довіряла. -сказав він. А потім розвернувся і пішов. А я ще стояла , роздумуючи . Чому він це зробив? І чому я відповідала? А потім нічого не придумавши пішла спати. Хоча заснути не виходило. Губи поколювало, ніби нагадуючи про поцілунок. Я доторкнулася до них і посміхнулася. Перед очами знов і знов спливав той поцілунок. Мене ще ніхто і ніколи так не цілував, так жадано, так власно і в той час ніжно і трепетно. Напевно ворочалась я ще години дві, а потім все ж таки заснула.