Лана Кохана - Наречені на свята, Лана Кохана

— Ми провели непогану ніч, Діано. Одну. Цього досить.

Повисла тиша. Ну, відносна тиша — ритмічний мікс все ще грав десь на тлі цієї драми.

— Грубо, — кашлянула в кулак я.

Адресувала Тимошеві, але почули мене обидва.

— Та ні, знаєш, — натягнула роблений осміх Діана, — байдуже.

Забравши свій напій, вона звернулась до мене:

— Не витрачаймо свою молодість на тих, хто не хоче витрачати її на нас!

— Гарно сказано, подруго! — У моїх руках не було напою, тож у відповідь на вдаваний тост я підняла кулачок і ми «цокнулись».

Діана пішла собі, а я широко всміхалась, аж поки не наткнулась на кислу фізіономію Горчука.

— Шо?

— Ти на чиєму боці, Лапко?

— Її, — вказала я на місце, де секунду назад була Діана.

— Та ти ж її навіть не знаєш!

Я чмихнула.

— Уяви собі, ти теж.

— Я… — почав було Тиміш — і мені дійсно хотілось почути, що він там наплете, — однак нас перервали.

Цибата чорнявка з'явилась знічев'я й сходу відвісила Тимошеві ляпаса. Смачного, звучного. Я сіпнулася за нього. Рефлекторно подалась вперед, але відступила, коли дівчина обхопила шоковане обличчя Тимоша руками й приссалася до його губ, наче пилосмок до простирадла.

— Пам'ятаєш мене? — видихнула вона, нарешті відсмоктавшись.

Її пазурі, утім, і досі впивалися в Тимошеві щоки. Він звів брови догори й похитав головою.

— Третій курс, студентська газета. Ти був у складі фокус-групи. Я збирала матеріал для статті, а потім ми трахались у моїй кімнаті в гуртожитку, поки сусідки не було.

Тиміш просяяв:

— Ти закликала створити жіночу команду з футболу!

— Ага.

— Віка?

— Ага.

— Створили?

— Ага.

І вона знов до нього присмокталась.

Я ледь не заплескала в долоні, вигукуючи «Браво, як оригінально!».

— Хочеш повторити? — пихтіла Віка так, ніби саме була в розпалі «повторення». — Сьогодні? Зараз?

— Я не...

— Тобі ж сподобалася та поза, де…

Прекрасно! Тепер її язик у його вусі!

— О, — Тиміш усміхнувся, заломивши брів. — Так, гарна була поза.

— Я освоїла ще кілька.

— Дійсно? — млосно.

Аут.

Я так розумію, додому мені телепати самотужки? Чи вони влаштують перепихон у вбиральні клубу? Ну так, нашвидкуруч, -ніг… чи що в них там буде задіяно?

А щоб їм...

— Вибачте! — покликала бармена я. — Можна мені, будь ласка, теклі... теклу… гмм.

Важке слово.

— Текілу? — підказав Тиміш.

— О, її!

— Лізо, ти не будеш більше пити. Текілу й поготів.

— Дуже мені треба твоє дозволяння! Я й сама можу заплатити, — полізла до сумочки я.

— Я пригощу, крихітко, — прогуркотів якийсь мужик поруч.

— Чого б це? — гикнула до нього я.

— За неї плачу я, — закрив мене рукою Тиміш і скрипнув зубами до мужика: — крихітко.

— Ваша текіла.

— Вельми дякую! — Тиміш забрав її у мене з-під носа.

— Е-е! — справедливо обурилась я.

— Тобі на сьогодні годі.

— Ти ж казав, тут треба розважатись, — потягнулась за чаркою. — То дай мені розважитись!

— Напитись до безтями — то якась москальська забавка, — сховав чарку за спиною Тиміш.

— Ля, не порівнюй мене з цими!.. І взагалі, чого ти причепився? Збирався шуркатися зі своєю футболісткою — то йди! А мені дай теклулу й спо...

Я затисла рот, коли м'язи живота почали скорочуватись. Не знаю, чи встигла б до вбиральні, якби знала, де вона... У всякому разі, Тиміш був ближче.

— Ох, — його тихе, стомлене. — Розрахуйте терміналом, будь ласка.

Примітки:

[1] Хельга Патакі — одна з основних героїнь мультсеріалу «Гей, Арнольде!» («Hey Arnold!») виробництва телеканалу Nickelodeon.