Горобчик-Кім, Нора Нойс - Сяйво повні, Горобчик-Кім, Нора Нойс

     Їхати я особливо нікуди не хотів. І  сидячи в машині, яку я припаркував  на узбіччі не подалік від зграї. Щоб ще раз передивитись фото, що дав батько. Одну відразу відкинув. Я її пам’ятаю, Настя. Від спогадів про неї мороз пішов шкірою. Її незрозуміле почуття гумору мене завжди заганяти в ступор, я ніколи не знав вона жартує чи й дійсно тупа. У неї такі запитання завжди були,  що я думаю,  що таки вона дурна, як пропка. Просто прикривала це безглуздими жартами. Я крутив два фото в руках. І пригадав, що номер телефону однієї з самочок у мене був. Тож я вирішив її набрати.
- Алло. Привіт Кларо. Це ....
- Привіт. Та знаю я хто це. У мене теж твій номер є. Дзвониш привітати мене з весіллям. І як ти лише дізнався? Я істинного лише тиждень як зустріла.
Від почутого я чомусь відчув полегшення.
- Світ перевертнів занадто малий, тож новини ширяться швидко. Вітаю тебе. Коли весілля? 
- Через тиждень. Вирішили не тягнути з цим. Скоро повня, самий час для зачаття.
- Розумію. Ну вітаю тебе. Щастя вам.
Я поспішив скинути виклик. Тож залишається одна. Їхати до її зграї не так далеко, то сьогодні ще вдень буду там. Якщо і ця заміж вже збирається то я тоді не знаю, що робити. Хоча знаю... Візьму когось зі свої зграї. Сильних вовчиць вистачає. 
Зустріли мене в зграї рудих вовків добре. Я в двох словах розповів тутешньому альфі, що мені потрібно, і він погодився допомогти. Це й не дивно, договірні шлюби стали не рідкість серед вовків. Мені показали де живе Саманта.  Потрібна мені самка, якраз була на подвір’ї.
Коли я підходив до її будинку, вона була здивована побачити мене і не збиралася це приховувати. 
- Які гості до нас йдуть. Що хотів?
- Тебе. 
- З якою ціллю?
- Ходімо в будинку розповім.
- Ходімо, батько якраз вдома.
Я не став ходити кругами, і чуть не з порогу розповів ціль свого візиту. 
Батьки Саманти були не проти, але останнє слово залишили за нею. Тож я пішов в гостював будинок даючи їй час подумати до ранку. Довше я чекати її відповіді не збирався.
- Добре я піду за тебе. – повідомила мені зранку.
- Але в мене умова! Моя донька буде з тобою лише до тих пір, доки не зустріне істинного і якщо у вас з’являться діти, ти не будеш забирати їх від матері, -  додав її батько.
- Я згоден.
- Тоді все буде за традиціями! Ти її забереш через три дні. А доти можеш пожити у нашій зграї, або їхати до своєї, як хочеш.
- Я залишуся у вас.
- О, тоді відразу після заручин поїдемо на весілля до Клари.
- Добре.
Все проходило довго і нудно. Ватажок зграї довгою промовою проводжав Саманту.  Потім нас вічнічть вітали, а потім ми поїхали на весілля. 
Я постійно крутив в руках телефон. Декілька разів я поривання подзвонити Мартіні,  але вчасно зупиняв себе. Вистачить з неї і повідомлень. Після весілля, Саманта потягла мене на тиждень   до    якоїсь Глорії, що жила в місті.  
Мене бісило те що мене скрізь тягнуть, як якийсь трофей. Наче вона хоче всім похвастатися, що зі-мною тепер. 
Пройшло три тижні як я в останнє бачив Мартіну, і всі ці дні вовк вив і рвався додому. А я давав йому час відвикнути від неї. Я просто звик до зручної коханки в домі. Ось і все. 
Я писав, стирав, і знову писав те кляте повідомлення Мартіні. Я уявляв її реакцію і знову стирав. Так, потрібно брати себе до рук. Тому я швидко написав і відправив. Набрав батька і сказав, що ми післязавтра прийдемо, щоб він все готував до заручин.