Надія Борзакова - Я втомився від тебе, Надія Борзакова

- Правда?

- Звичайно! Ще не вистачало через якусь дівку сім'ю руйнувати. Ганьба яка! Сором! Заспокойся, зрозуміла. Все буде добре.

А й справді. Батько має на Вову величезний вплив. Поговорить з ним, він одумається і повернеться до мене.

Мозок послужливо намалював райдужну картинку. Як мій Вова приїжджає під мамин будинок із величезним букетом метрових троянд, як у соціальних мережах. Благає мене вийти, поговорити з ним. Я, звичайно, не погоджуюсь. Кажу, що не бажаю його бачити і чути та вимагаю поїхати. Але він, звичайно ж, нікуди не їде. У машині сидить. Цілу добу сидить і чекає. Або навіть на лаві під дощем, як робив це до нашого весілля ще, коли ми сильно посварилися. Я тоді переконалася, що він мене справді кохає...

Згадала, як вийшла до нього - промоклого і змерзлого. Як ми цілувалися під дощем і як потім відігрівалися гарячим чаєм у мами на кухні. А за тиждень після цього він мені пропозицію зробив.

Тепер знову буде так. Ось тільки я не пробачу його так швидко. Нехай мучиться, зрозуміє, кого може втратити. Нехай йому буде так само боляче, як було мені цієї ночі. Нехай він згадає, що насправді кохає тільки мене одну, а це так – тимчасове помутніння. І більше ніколи на жодну жінку навіть не подивиться. Потім, звісно, я його пробачу. І ми матимемо другий медовий місяць. На острови полетимо тижнів на два. Нехай із роботою вирішує, мені все одно як він це зробить. І все більше ніяких вечерь-сніданків. Нехай хатню робітницю наймає. А я... А я йому дитинку народжу. А краще двох, одного за іншим. Це найкраще буде. Ми нарешті станемо справжнісінькою сім'єю і потім, багато років поспіль він буде з роз'їдаючим душу почуттям провини згадувати як по-дурному мало не втратив своє щастя і буде вічно вдячний мені за мою мудрість. Цінуватиме нашу сім'ю все життя і з кожним днем кохатиме мене все сильніше і сильніше.

Райдужна картинка в голові окриляла. Я відповіла всім на вітання з Днем народження. Навіть опублікувала заздалегідь зняту для цього дня серію фото та пост у профілі соціальної мережі.

Переодяглася, нафарбувалася. І почала чекати.

Володимир

-Ти ввечері приїдеш? - запитала Домініка, підвівшись на ліжку.

Простирадло, яким дівчина прикрила груди, злегка сповзло, оголюючи пишні та пружні півкулі. Сорокін відчув, що ще не наситився. Ой, яка дівчинка. Дівчинка-вогонь, дівчинка-війна, дівчинка-кайф.

- Скажи заздалегідь, бо в мене все несеться, ти ж знаєш.

Несеться у неї. Що й куди в неї несеться вечорами, га? І, головне, із ким?

- Не хочу залишати тобі час, якщо він тобі не потрібен.

- Це мені не потрібен? - навис над нею, багатозначно заглядаючи у вічі.

Провів пальцями по високій вилиці вниз, а потім по шиї і нижче.

Домініка відсунулася.

- Я взагалі не розумію, що тобі потрібно, Вово. Від мене. Тільки секс? Так я не з таких дівчат, ти ж знаєш…

- Я розлучаюся, - відчуваючи, як усередині знайомо наростає агресія, сказав Сорокін.

Не на Домініку, звісно. Ні. На Оленку. Що вона не може просто взяти і розчинитись у повітрі. Зникнути. Припинити маячити перед очима і забирати навіть той час, що потрібен, щоб їх розвести.

- Так? - чаклунських губ дівчини торкнулася усмішка. - А коли? Через місяць? Рік?

- Я дружині вже все сказав. Вигнав її. Мій юрист папери складе, вона підпише. Пару тижнів і все…

- Відмінно, - Домініка стала на коліна на ліжку і простирадло зісковзнуло до її стегон. Провела долонями по його грудях, викликаючи хвилю мурашок на шкірі. Давним-давно забутих, - тоді за кілька тижнів і приїжджай. А раніше не варто.

Сорокін скрипнув зубами.

- Я взагалі можу більше не приїжджати, - з люттю виплюнув і, накинувши на себе піджак, рушив до виходу з квартири.

Їй пофіг на нього? Ну і відмінно! А на кого не пофіг? Може у Домініки ще хтось є, а він так-гаманець із вушками? Так пробивав, начебто, немає нікого…

Взувся, взявся за ручку дверей.

- І ти що ось так просто підеш? - долинуло слідом.

Повернув голову. Домініка стояла в арці коридору. Тонка рука стискала на пишних грудях простирадло, та струменіло по стрункій талії і витонченим, округлим стегнам, стелилася по підлозі. Між краями були видні довгі стрункі ноги.

Молода богиня.

- А чого ти хотіла?

– Я? Я хотіла щоб ти був моїм, - підбігла до нього і зазирнула в очі знизу-вгору. Так само, як колись робила…

- Я не хочу ділити тебе ні з ким, розумієш?

Він відчував, що обтікає. Ось прям зараз стіче до її довгих ніг і цілуватиме паркетну підлогу, якою вони ходять.

- Переїзди до мене? Ось просто завтра і переїзди. Хочу щоранку бачити першим твоє обличчя.

Осікся. Згадав, як колись говорив ці слова Оленці. І колись так само хотів її, як хоче зараз Домініку. Як та Олена-яскрава, гарна, манка могла перетворитися на нудну, прісну, нудотну кухонну тітку?

- Одружимося-переїду, - пробурмотіла Домініка, висмикуючи його зі спогадів, - А поки ... Поки можемо злітати кудись. До океану хочу. З тобою.

- Вибирай куди, я замовлю квитки, - відповів Сорокін.

У голові спалахнула думка, що зараз по роботі завал і звалювати не варіант, але він відкинув її. Тиждень із нею… Справи зачекають, нікуди не подінуться.

- Я тобі посилання скину, - відповіла Домініка. - Ну, давай, а то в мене зйомка за три години, треба збиратися.

Зйомка у неї. Домініка-відомий лайфстайл-блогер. Двісті сотень підписників. Свій бренд одягу. І все це у двадцять три роки.

Зірка.

І цю зірку хочуть сотні тисяч мужиків. Вирячаються на її фото у профілі. Ну, нічого… Дружиною стане, вдома сидітиме. Нема чого перед чужими мужиками дупою світити. Він їй на все заробить.

Пішов. Стрибнув у тачку, рушив до ресторану. Там засів за робочу текучку, якій немає кінця-краю. Особливо якщо час від часу палити профіль Домініки. Хто гавкає, хто коментує.