Вікторія Стужева - Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева

Частина 9

POV Алекса

Цілий день я провела в Адама, батьки навіть не зателефонували й не запитали, як там справи в доньки, чи не зґвалтував її якийсь нахабний вовк? Звісно, вони й не запитають, адже впевнені, що Альфа чотирьох кланів не такий.

Але найцікавіше не це, а те, як ми проводили цей день.

Ми грали в шашки, дивилися "Вовченя". Але цю ідею підкинула я, бо стало нуднувато. За цілий день, який я провела з ним, я дізналася про нього багато чого нового. Знаю це нерозумно закохуватися в людину, яку по суті терпіти не можеш. Але чим швидше я звикну з цим, тим краще. Вибору все одно немає. Хоча може це й на краще? До чого мені любити людину, знаючи, що вона може мене зрадити? А вовк... У них у природі закладено "бути вірними" ось і чудово. А любов? Кохання справа третя. Сподіваюся, я зможу його полюбити. Господи, раніше до любові я так не ставилася, вона раніше для мене була чимось таким святим.хех. Але зараз... чи вдасться мені Адама полюбити? Повний місяць... скоро повний місяць.

- Про що задумалася? - почулося позаду.

- Та так, про суть буття.

- Ну, а якщо я зроблю так?

Запитав він і легенько торкнувся моєї шиї кінчиками пальців.

І з мого горла вирвався стогін. Я не розумію, що він робить. Я ніколи не була такою стурбованою.

Але в цьому випадку він повністю забрав усі мої думки, залишаючи лише свій образ у голові...

За секунду я відчула, як його губи торкалися моєї мочки вуха і шепотіли хрипким і переривчастим голосом:

- Моя... солодка... - і через хвилину почувся рик.

- Я не твоя! Навіть не смій. - сказала як відрізала я прокинувшись. Я прибрала його руку і відійшла на п'ять кроків.

- Що це було? - у непорозумінні запитав Адам.

- Не чіпай мене, ти не маєш права! - Господи, що я за нісенітницю несу! А головне навіщо? Це ж тільки зіпсує ситуацію.

- Люба, якщо я захочу, то і торкнуся, і вкушу, поцілую, а головне - і ВІЗЬМУ. Сподіваюся, не треба пояснювати в якому сенсі?

- Пф-ф-ф, та пішов ти! Ти мені взагалі ніхто! І за законом не маєш права утримувати мене насильно і примушувати до одруження!

- За людським законом, люба, ми перевертні. - одночасно спокійно, але і з риком відповів він.

- Не роби поспішних висновків песик. - язик мій ворог, чорт! Це я зрозуміла точно, але було вже пізно. Я це сказала в слух, до того ж, він мене сильно взбісив. 

- Солоденька, що ти маєш на увазі? Здається, я вже сказав, що ти вовчиця. Хоча знаєш і хитра, скидаєшся на лисицю... але я не думаю, що Місяць вирішив пов'язати мене з лисицею.

Та-а-а-к, милий, думати явно не твоя родзинка! І що ж мені тепер робити? З одного боку, кілька годин тому я начебто змирилася, але зараз я зрозуміла, що рано надія вмирає останньою. До того ж я не хочу перебувати поруч із ним під час повного місяця, а вже про шлюбний період я взагалі мовчу! Та й щось я в нього засиділася пора б додому. Відмінно Алекса "дуже вчасно" згадала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно