Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп

- Що сталося? – спитала Стіра, як тільки трохи заспокоїлася, відчувши себе дуже добре, і ми зайнялися повсякденними справами.

Він задумливо подивився на мене.

- Ніс, а я теж не знаю, хто ти такий? - видав той, тепер підозріло на мене косачись.- Звідки ти прийшов? І що за людина? Ти більше мовчиш чи вчиш мову, але про себе не сказав ні слова.

Я хотіла з усім запалом заперечити, що я людина хороша, і взагалі це ви мене сюди притягли. Але вчасно прикусила язика, тому що в цей момент до мене дійшло, що я зрозуміла його! Не так, як раніше, коли доводилося ловити кожне слово, щоб хоч віддалено розібрати зміст, а все зрозуміла! Від першого слова до останнього! Я розуміла його мову, як свою рідну!

Це відкриття трохи шокувало і я на якийсь час випала з реальності, механічно підкидаючи дрова в багаття. Дійшло до мене не тільки це, я почала розуміти мову, як тільки випила зілля. Так ось що це за заспокійливе! Перехопило подих від захоплення та страху одночасно. У цьому світі є магія! Інакше моє швидке вивчення чужої мови не можна було назвати. Погладила всередині кишені пляшечку. Як добре, що я його не викинула. Тепер, коли розумію їхню мову, зможу багато чого дізнатися.

Тільки поки не варто розкривати свій секрет, він дає мені нехай невелику, але суттєву перевагу.

- Стир, - почала я, тепер докладаючи зусиль, щоб говорити так само погано. Прикидатися складніше, адже хочеться одразу сказати так багато. - Хто він?

Я показала пальцем на намет.

- Ти не знаеш? - спитав він так, ніби я ляпнула несусвітну нісенітницю.

Серце забилося швидше, що я можу відповісти? Що взагалі нічого не знаю про цей світ? Що я з іншого? А після цього мене запроторять до місцевої подоби психлікарні.

Я мало не заплакала від розпачу, поки чоловік розглядав на мене з неприхованою підозрою. Ще мить і він покличе того в чорному, і мене таки розрубають на кілька дрібних шматочків.

Від представленого жаху раптом прийшла рятівна думка, і я жалісно так простягла:

- Я нічого не пам'ятаю, - сподіваюся, він не помітив, що цих слів ми ще не вчили.

Скепсис на його обличчі змінився на здивування.

- Зовсім нічого? - перепитав Стир, дивлячись вже зі співчуттям, а я з полегшенням кивнула. Здається, цього разу гроза пройшла повз.

- Що ж з тобою такого могло статися, що ти зовсім нічого не пам'ятаєш?

Я лише нещасно знизала плечима.

- Знав я одну людину, що так само нічого не пам'ятав, навіть власного імені. Він постраждав від сильного магічного впливу. Хто ж ти такий, щоб потрапити під атаку мага?

Він помішав варево в казанку і, крекчучи наче старий дід, продовжив:

- Ех, молодь, тягне вас на подвиги куди не слід.

Вдала, що погано зрозуміла його слова і лише важко зітхнула.

13.02

- Гаразд, - змилостивився Стір, - розповім тобі, а то через незнання ще в якусь халепу потрапиш. Та людина, що розмовляла з тобою – Чорний дракон. Він великий воїн, лютий і не знає страху! Він здобув тисячі перемог. Вперше розгромив військо супротивника, будучи ще вісімнадцятирічним молодцем! Його ім'я зі страхом вимовляють усі вороги імперії! Одного його погляду боятимуться навіть найсильніші з клану драконів!

І тому подібне... З такою гордістю розписував усілякі подвиги, ніби той йому рідний син.

Стир так захопився оповідаючи про доблесть того Демона, що мене злегка знудило від потоку хвалебних слів, я бачила лише безжалісного вбивцю-маніяка. І взагалі теж мені «великий воїн». Олександр Македонський, між іншим, у двадцять років зійшов на престол і став наймолодшим завойовником світу в історії.

- Чорний дракон – це його ім'я? - спитала я, перебивши потік вихваляння, трохи пошкодувавши, що так чудово його розумію.

- Асгард народився Чорним драконом. Магія дається від народження, - пояснив він, показуючи руками на плечі, і я здогадалася у того на обладунках були якісь малюнки, мабуть, цю саму магію позначають.

- Він перетворюється на дракона? - випалила я, в запалі.

Це що ж, він перевертень драконів? Може обертатися? Був людиною, а тут раз, як у кіно, кістки тріщать, змінюються, і та-дам – ось уже ящірка з крилами. Цікаво, повний місяць на нього впливає? Ось би побачити на власні очі таке! Повернулася б додому, почала писати фентезі.

Я так захопилася своїми фантазіями, що не відразу помітила, як дивно дивиться на мене воїн. Очевидно, я знову щось не то ляпнула.

- Хто тобі такі казки розповідав? - спитав Стир, розкладаючи зварену, ще гарячу кашу по тарілках.

І я вирішила за краще зробити вигляд, що сильно зголодніла, щоб не відповідати. Поклавши собі їжі, і вмостившись поруч, чоловік продовжив свою розповідь.

- Магія Чорного дракона одна з найсильніших у світі, - почав він, напівпошепки, щоб тільки я його чула. - І приборкати її може не кожен, тільки найстійкіші справляються. На моєму віці наш принц Асгард єдиний, хто зміг її приручити.

- Принц? – перепитала здивовано.

Як? Тут і принци із принцесами існують? Або я зробила переклад неправильний. Хоча… помилитися не можна, адже це не я перекладаю, а чарівне зілля.

- Так, - поважно хитнув головою Стир. - Він третій син нашого імператора. Як тільки в ньому виявилася магія, ще в дитинстві, хлопчика поспішили вислати з палацу. Навіть рідна мати від нього відмовилася, вважаючи проклятим. На ньому поставили хрест, вирішивши, що з такою силою малюкові не впоратися, відправивши до холодних печер. На неминучу смерть. А він вижив!

Чоловік хмикнув замислившись, явно поглинений своїми спогадами.

- То переполоху було в палаці, коли він повернувся, - Стир гірко посміхнувся. — Усі розбігалися, неначе миші при його наближенні. Страх - це перше, що несе у собі ця магія. Замість того, щоб прийняти рідного сина, юнака знову відправили в пекло битв. Начебто не розуміють, що вирощуючи в ньому зло, самі копають собі…

Він несподівано осікся, і тривожно озирнувся довкола. Я зробила найбезглуздіше обличчя, на яке тільки була здатна, вдаючи, що не зрозуміла ні слова з його розповіді. По очах було видно, що старий з бовтнув зайвого і сам злякався.